Інші версії
Як уже зазначалося, відома величезна кількість шумерських богів різних рівнів — понад три тисячі, проте подібно до грецької та інших давніх міфологій, ядром цієї величезної божественної ієрархії були дванадцятичленні пантеони головних богів.
Становище синів Ану, Енліля й Енкі в цих пантеонах, за свідченнями американського автора З. Сітчина, простежується завдяки присвоєнню шумерами цифрового рангу деяким богам (наприклад, імена богів Сіна, Шамаша та Іштар подеколи заміщені в текстах числами 30, 20 і 15). Найбільша цифра шумерської шестидесятизначної системи — 60 — була приписана Ану, Енлілю — 50, Енкі — 40, Ададу — 10. Число 10 і шість кратних йому в межах числа 60 були приписані чоловічим божествам, а числа, що закінчуються на 5, відповідали, ймовірно, богиням. До того ж, як видно з рис. 31, Нінурте, як і його батькові Енлілю, приписане число 50, що, на думку З. Сітчина, вказувало на його статус нащадка. Проте влада в пізньому шумеро-аккадському (вавилоно-ассирійському) пантеоні виявилася в Мардука — сина Енкі, який привласнює собі «50 імен», чим, очевидно, підкреслюється перехід рангу «50» від сина-спадкоємця Енліля Нінурти до сина-спадкоємця Енкі Мардука [138, 117-118]. До того ж Мардук перебирає на себе всі титули Енліля (а не свого батька Енкі) і пізніше навіть зливається з ним
Рис. 31. Схематичне відтворення шумеро-аккадського пантеону головних богів [138, 119]
в один образ вищого бога Бела, що, ймовірно, є подальшим продовженням давньої боротьби Енліля та Енкі за владу над світом і богами, що призвело до її узурпації Мардуком (який відсунув у цьому сценарії «законного спадкоємця» Ен- ліля-Нінурту).
Ці боги шумерського пантеону, судячи з давніх текстів, є нащадками (або відповідностями) більш ранніх астральних божеств, які позначали небесні тіла нашої Сонячної системи [138, 195]:
Сонце-Апсу, «існуючий від самого початку»;
Меркурій-Мумму, радник і посланник Апсу;
Венера-Лахаму, «діва воєн»;
Марс-Лахму, «бог війни»;
«п’ята планета»-Тіамат, «діва, котра дає життя»;
Юпітер-Кішар, «перший з твердих земель»;
Сатурн-Аншар, «перший на небесах»;
Плутон-Гага, радник і посланник Аншара;
Уран-Ану, «той, хто на небесах»;
Нептун-Еа, «талановитий творець».
Планеті Земля, на думку З. Сітчина, відповідав Енліль. Водночас цей бог мав і певні «сатурніанські» риси. Порівняння головних астральних божеств шумеро- аккадського і греко-римського пантеонів наведено в табл. 14.
ПОРІВНЯННЯ ГОЛОВНИХ АСТРАЛЬНИХ БОЖЕСТВ
ШУМЕРО-АККАДСЬКОГО І ГРЕКО-РИМСЬКОГО ПАНТЕОНІВ
Таблиця 14
| Небесні тіла | Божества шумеро-аккадського пантеону | Божества греко-римського пантеону |
| Сонце | Абзу-Шамаш | Геліос-Аполлон |
| Місяць | Сін-Нанна (Кінгу?) | Селена-Артеміда |
| Меркурій | Мумму | Гермес-Меркурій |
| Венера | Інанна-Іштар (Лахаму) | Афродіта-Венера |
| Земля | Енліль (Ураш?) | Гея-Деметра |
| Марс | Лахму | Арес-Марс |
| Пояс астероїдів | Нібіру (Мардук?)-Тіамат | Фаетон |
| Юпітер | Кішар | Зевс-Юпітер |
| Сатурн | Аншар (Енліль?) | Кронос-Сатурн |
| Уран | Ан-Ану (Ураш?) | Уран |
| Нептун | Енкі-Еа | Посейдон-Нептун |
| Плутон | Нергал (Гага) | Аїд-Плутон |
| Прозерпіна | Ерешкігаль | Персефона-Прозерпіна |
| Вулкан | Намтар-Ніназу (Енмешарра-Кінгу?) | Гефест-Вулкан (кентавр Хірон) |
У науково-популярних книгах З. Сітчин [138, 139] обґрунтовує гіпотезу існування так званої дванадцятої планети — Нібіру, яка має період обертання навколо Сонця в 3600 років.
Саме ця планета, на його думку, колись зіштовхнулася з планетою Тіамат, що оберталася в той час разом зі своїм супутником Місяцем по орбіті між Марсом і Юпітером. Унаслідок цієї катастрофи з однієї частини Тіамат утворилася Земля (яка зберегла Місяць), а з другої — відомий нині «пояс астероїдів». Колишній супутник Сатурна Плутон до того ж виявився «викинутим» на самостійну орбіту за межі Нептуна, який, відповідно до цієї версії, був колись «останньою» планетою Сонячної системи (через ці обставини Нептуну-Енкі і приписується в шумеро-аккадських текстах «вбивство» Апсу, позаяк вважалося, що саме на ньому завершився процес породження Протосонцем небесних тіл). А планета Нібіру продовжує обертатися навколо Сонця, досі не помічена сучасними астрономами через свій надзвичайно тривалий період обертання. На рис. 32 показано розташування шумеро-аккадських планетарних божеств після гіпотетичної катастрофи.
Рис. 32. Небесні тіла Сонячної системи (можливий шумеро-аккадський варіант) [138, 110]
З. Сітчин висловлює також припущення, що мешканців цієї міфічної планети Нібіру-Мардук наші предки називали нефелимами й аннунаками (тобто божественними велетнями) і що саме вони, вперше з’явившись на Землі 450 тис. років тому, з часом (близько 300 тис. років тому) вивели шляхом селекції сучасні раси людей (тобто починаючи з неандертальців).
Є й інші науково-популярні або навколонаукові гіпотези, згідно з якими, наприклад, Венера колись була кометою і поступово трансформувалася у планету вже в історичний час, близько половини ІІ тис. до н. е. [27] або про навмисне «бомбардування» нашої планетної системи з боку сузір’я Оріона (на доказ наводяться твердження про нібито наявну відповідність у розташуванні єгипетських пірамід і сфінкса з найяскравішими зірками Оріона, а також про нібито виявлені на знімках Марса напівзруйновані піраміди і сфінкса — свідків давньої катастрофи) [164].
На завершення цього розділу коротко розглянемо дуже важливий та все- проникаючий сакральний образ божества, що вмирає і воскресає.