<<
>>

Інші версії

Як уже зазначалося, відома величезна кількість шумерських богів різних рівнів — понад три тисячі, проте подібно до грецької та інших давніх міфологій, ядром цієї величезної божественної ієрархії були дванадцятичленні пантеони головних богів.

Становище синів Ану, Енліля й Енкі в цих пантеонах, за свідченнями аме­риканського автора З. Сітчина, простежується завдяки присвоєнню шумерами цифрового рангу деяким богам (наприклад, імена богів Сіна, Шамаша та Іштар подеколи заміщені в текстах числами 30, 20 і 15). Найбільша цифра шумерської шестидесятизначної системи — 60 — була приписана Ану, Енлілю — 50, Енкі — 40, Ададу — 10. Число 10 і шість кратних йому в межах числа 60 були приписані чоловічим божествам, а числа, що закінчуються на 5, відповідали, ймовірно, боги­ням. До того ж, як видно з рис. 31, Нінурте, як і його батькові Енлілю, приписа­не число 50, що, на думку З. Сітчина, вказувало на його статус нащадка. Проте влада в пізньому шумеро-аккадському (вавилоно-ассирійському) пантеоні вия­вилася в Мардука — сина Енкі, який привласнює собі «50 імен», чим, очевид­но, підкреслюється перехід рангу «50» від сина-спадкоємця Енліля Нінурти до сина-спадкоємця Енкі Мардука [138, 117-118]. До того ж Мардук перебирає на себе всі титули Енліля (а не свого батька Енкі) і пізніше навіть зливається з ним

Рис. 31. Схематичне відтворення шумеро-аккадського пантеону головних богів [138, 119]

в один образ вищого бога Бела, що, ймовірно, є подальшим продовженням дав­ньої боротьби Енліля та Енкі за владу над світом і богами, що призвело до її узурпації Мардуком (який відсунув у цьому сценарії «законного спадкоємця» Ен- ліля-Нінурту).

Ці боги шумерського пантеону, судячи з давніх текстів, є нащадками (або відповідностями) більш ранніх астральних божеств, які позначали небесні тіла на­шої Сонячної системи [138, 195]:

Сонце-Апсу, «існуючий від самого початку»;

Меркурій-Мумму, радник і посланник Апсу;

Венера-Лахаму, «діва воєн»;

Марс-Лахму, «бог війни»;

«п’ята планета»-Тіамат, «діва, котра дає життя»;

Юпітер-Кішар, «перший з твердих земель»;

Сатурн-Аншар, «перший на небесах»;

Плутон-Гага, радник і посланник Аншара;

Уран-Ану, «той, хто на небесах»;

Нептун-Еа, «талановитий творець».

Планеті Земля, на думку З. Сітчина, відповідав Енліль. Водночас цей бог мав і певні «сатурніанські» риси. Порівняння головних астральних божеств шумеро- аккадського і греко-римського пантеонів наведено в табл. 14.

ПОРІВНЯННЯ ГОЛОВНИХ АСТРАЛЬНИХ БОЖЕСТВ

ШУМЕРО-АККАДСЬКОГО І ГРЕКО-РИМСЬКОГО ПАНТЕОНІВ

Таблиця 14

Небесні тіла Божества шумеро-аккадського пантеону Божества греко-римського пантеону
Сонце Абзу-Шамаш Геліос-Аполлон
Місяць Сін-Нанна (Кінгу?) Селена-Артеміда
Меркурій Мумму Гермес-Меркурій
Венера Інанна-Іштар (Лахаму) Афродіта-Венера
Земля Енліль (Ураш?) Гея-Деметра
Марс Лахму Арес-Марс
Пояс астероїдів Нібіру (Мардук?)-Тіамат Фаетон
Юпітер Кішар Зевс-Юпітер
Сатурн Аншар (Енліль?) Кронос-Сатурн
Уран Ан-Ану (Ураш?) Уран
Нептун Енкі-Еа Посейдон-Нептун
Плутон Нергал (Гага) Аїд-Плутон
Прозерпіна Ерешкігаль Персефона-Прозерпіна
Вулкан Намтар-Ніназу (Енмешарра-Кінгу?) Гефест-Вулкан (кентавр Хірон)

У науково-популярних книгах З. Сітчин [138, 139] обґрунтовує гіпотезу іс­нування так званої дванадцятої планети — Нібіру, яка має період обертання навко­ло Сонця в 3600 років.

Саме ця планета, на його думку, колись зіштовхнулася з планетою Тіамат, що оберталася в той час разом зі своїм супутником Місяцем по орбіті між Марсом і Юпітером. Унаслідок цієї катастрофи з однієї частини Тіамат утворилася Земля (яка зберегла Місяць), а з другої — відомий нині «пояс астероїдів». Колишній супутник Сатурна Плутон до того ж виявився «викинутим» на само­стійну орбіту за межі Нептуна, який, відповідно до цієї версії, був колись «остан­ньою» планетою Сонячної системи (через ці обставини Нептуну-Енкі і припи­сується в шумеро-аккадських текстах «вбивство» Апсу, позаяк вважалося, що саме на ньому завершився процес породження Протосонцем небесних тіл). А планета Нібіру продовжує обертатися навколо Сонця, досі не помічена сучасними астро­номами через свій надзвичайно тривалий період обертання. На рис. 32 показано розташування шумеро-аккадських планетарних божеств після гіпотетичної ката­строфи.

Рис. 32. Небесні тіла Сонячної системи (можливий шумеро-аккадський варіант) [138, 110]

З. Сітчин висловлює також припущення, що мешканців цієї міфічної пла­нети Нібіру-Мардук наші предки називали нефелимами й аннунаками (тобто боже­ственними велетнями) і що саме вони, вперше з’явившись на Землі 450 тис. років тому, з часом (близько 300 тис. років тому) вивели шляхом селекції сучасні раси людей (тобто починаючи з неандертальців).

Є й інші науково-популярні або навколонаукові гіпотези, згідно з якими, на­приклад, Венера колись була кометою і поступово трансформувалася у планету вже в історичний час, близько половини ІІ тис. до н. е. [27] або про навмисне «бомбардування» нашої планетної системи з боку сузір’я Оріона (на доказ наво­дяться твердження про нібито наявну відповідність у розташуванні єгипетських пірамід і сфінкса з найяскравішими зірками Оріона, а також про нібито виявлені на знімках Марса напівзруйновані піраміди і сфінкса — свідків давньої катастро­фи) [164].

На завершення цього розділу коротко розглянемо дуже важливий та все- проникаючий сакральний образ божества, що вмирає і воскресає.

<< | >>
Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Інші версії: