Тигр та інші коти
У міфопоетичних уявленнях (насамперед в ареалі від Середньої Азії до Китаю й Індокитаю) Тигр часто виступає як цар звірів і господар лісу, а також як дух гір і печер [90, ІІ, 511].
Особливі обряди пов’язувалися з уявленнями про величезну життєву силу Тигра, що забезпечує родючість. З огляду на це набуває особливого значення образ малоазійської богині родючості з двома леопардами (барсами) або з Леопардом і Левом у хато-хетській міфоритуальній традиції. Подальшою трансформацією цієї теми, можливо, є й образ героя у шкурі Леопарда, Лева або Тигра (наприклад, тигрова шкура як атрибут Діоніса-Вакха). Зв’язок Тигра з жіночим божеством простежується й в образі богині Іштар, а — давньокитайської «володарки Заходу» Сі-Ван-Му. У християнстві Тигр — одна з емблем Христа (тигриця іноді розглядається як емблема християнства) [90, ІІ, 512].У багатьох міфологічних традиціях образ Кота (Кішки) є втіленням божественних персонажів вищого рівня [90, ІІ, 11]. Найдавніші зображення домашньої кішки в Єгипті датуються ІІ тис. до н. е., де вона ототожнювалася з богинею радості й веселощів Баст (зображувалася жінкою з котячою головою). Баст-кішка нерідко змішується з богинями-левицями Тефнут і Сехмет (Баст іноді зображується з головою левиці), а пізніше і з Ісідою, що виявляє зв’язок образу Кішки з ідеєю величності. Кіт, що бореться зі змієм, — одна з іпостасей бога сонця Ра. В інших традиціях (наприклад, у ряді литовських міфологічних текстів) Кіт-змієборець інвертується в супротивника змієборця, який виступає в деяких випадках як Кіт (на Кота, проте, може перетворюватися і змієборець). У нижчій міфології Кіт — це втілення (або помічник, член свити) чорта, нечистої сили [90, ІІ, 11].
Отже, «котячі» божественні персонажі виявляють свій зв’язок з архаїчними богинями-матерями, що мали, як правило, хтонічне походження для усіх більш пізніх релігійно-міфологічних систем. Проте це не виключає їх первісного солярного родоводу, оскільки пов’язані з ними образи Лева, Тигра й інших котів у відомі нам історичні епохи ототожнювалися, як правило, із Сонцем і Вогнем. З цим, можливо, пов’язаний і атрибут (тигрова шкура) Вакха-Діоніса - божества «нічного» сонця або чоловічого лунарного божества — як символ його більш пізньої перемоги над первинними жіночими божествами солярної природи. До того ж названі жіночі божества могли уособлювати насамперед «підземний» вогонь, тобто «сонце підземного світу», що й зумовило надалі їх закріплення за хтонічною сферою (характерно, що Лев є одним із символів бога пекла й «пекучого», тобто «підземного сонця» Нергала).