Лев як символ вищої божественної сили
У міфологіях багатьох народів Європи, Африки й Азії Лев є символом вищої божественної сили, могутності, влади й величі, а також Сонця і вогню [90, ІІ, 41]. Особливою семантикою наділений образ Левиці: вона — і символ материнства, і атрибут багатьох богинь-матерів, і втілення хтивості (Лев пов’язаний з багатьма жіночими божествами: Артемідою, Кібелою, Гекатою, Реєю, Опс та ін.).
Для близькосхідних культурних традицій характерне використання Лева як одного з основних символів, нерідко співвіднесених з однією з чотирьох сторін світу. Лев часто виступає і як страж. У деяких традиціях Африки й Азії з Левом пов’язується народження і смерть культурного героя або царя. Цьому образу властиві також риси першопредка, надприродного духу-заступника, тотема, астрального коду. Такі уявлення пояснюють походження «левиних» династій у ряду африканських народів. З образом Лева часто пов’язані й міфи про близнюків [90, ІІ, 42], а також однойменне зодіакальне сузір’я.У єгипетській міфології, наприклад, відоме божество, зображене як пара Левів, кожний з яких, у свою чергу, тотожний Тефнут і Шу — відомим давньоєгипетським богам. Водночас у пізніших єгипетських текстах з Левом ототожнювався й Осіріс — володар підземного царства. З образом Лева у Стародавньому Єгипті були пов’язані також Ра, Гір та інші боги. Лев може бути також утіленням злого і жорстокого духу, демонічних сил Хаосу (такі, наприклад, шумерські й вавилонські левоподібні демони, а також лев бога пекла Нергала як символ війни). У біблійній традиції Лев стає емблемою старозавітного Іуди, а потім — багатьох новозавітних святих. Але насамперед Лев — цар звірів, сильний, сміливий, мудрий і великодушний володар. Поширений, наприклад, сюжет про Лева, розбудженого Мишею. Він її шляхетно відпустив, за що згодом Миша допомагала Левові, коли того спіткало лихо. Є фольклорні свідчення про поважне ставлення Лева до Півня, який, як і сам Лев, символізує Сонце. Водночас Лев може втілювати ідею зла і смерті, й саме так він зображений, імовірно, у міфах про двобої з Левом Гільгамеша і Геракла, а також їх старозавітних «наслідувачів» — Самсона і Давида [90, ІІ, 43].