Кінь (Кобила) — спільноєвразійський міфоритуальний образ
Цей образ відіграє важливу роль у багатьох релігійно-міфологічних системах Євразії, а також є атрибутом деяких божеств [90, І, 666]. Спільний для індоєвропейських народів образ бога Сонця на бойовій колісниці, запряженій кіньми, причому саме Сонце уявляється як колесо.
В індоєвропейському міфі про близнюків у вигляді двох коней уявлялися божественні близнюки (давньоіндійські Ашвіни, грецькі Діоскури, балтські «діти бога» тощо), а також два міфологічних ватажки — родоначальники племені. Є підстави припустити наявність особливого індоєвропейського божества (в більшості традицій жіночого), пов’язаного переважно з Кобилою. Можливо, малоазійське уявлення про жіноче божество на Коні позначилося й на грецьких переказах про амазонок, за деякими ознаками ототожнених з хетами. Ряд міфологічних і ритуальних уявлень, пов’язаних з Конем (символ Коня біля Світового дерева, жертвопринесення коней тощо) збігається у давніх індоєвропейських народів і народів Центральної Азії, що говорили алтайськими, зокрема тюркськими мовами. Це, очевидно, відображає давні контакти між цими етносами, або вказує на якесь спільне для них джерело походження цих уявлень. Виявляється також вплив індоєвропейської міфології й у давньокитайських уявленнях про «небесних коней», що зіставляються з кінськими масками з курганів Алтаю. В єнісейській, зокрема кетській міфології збереглися розповіді про походження коней у різних народів (на думку деяких дослідників, спільноєнісейська назва Коня сягає індоєвропейської). Можлива дифузія деяких міфологічних образів, пов’язаних з Конем, відбулася, найімовірніше, у процесі міграції народів у ІІ тис. до н. е. [90, І, 666] або сягає глибин спільного «бореального» співіснування праіндоєвропейських та прауральсько-алтайських народів.