Індоєвропейські хети і їх синкретичний пантеон
Релігія населення Хетського царства, заснованого індоєвропейськими хетами (ХУШ-ХП ст. до н. е.), також була симбіозом іберійсько-кавказьких, індоєвропейських та інших давніх вірувань.
Прадавнім шаром хетської релігійно-міфологічної системи, розглянутої нами раніше [див. 74, II, 299-305], був хатський (прото- хетський) шар III тис. до н. е., що належав до іберійсько-кавказького культурного кола. Головними божествами іберійсько-кавказьких хаті у хетському пантеоні були бог Сонця Естан (Істанус), богиня Сонця Вурунсему, її дочка — сонячне божество Мецулла, «цариця-богиня» Камрусепа, бог-коваль Хасамілі, бог-пастух Ха- панталі, бог родючості Телепінус, войовнича богиня Інара, божества підземного світу Лельвані і пара Іштуштайя і Папайя* (можливо, тотожні імені Естан), богиня зерна Кальт, божество Місяця Кашку, бог грози Тару (Сару) — батько Мецулли і чоловік Варунсему (ймовірно, замінив згодом Естана). Від неолітичної культури Чатал-Гуюка походять хатські обряди поклоніння бджолі (пов’язаній з ідеєю весняного пробудження природи і культом родючості), леопардові (знак жіночого божества родючості і символ давньохетського царя), а також поховальні обряди, пов’язані з мишею як хтонічною твариною. Разом з хатським шаром вирізняється група прадавніх індоєвропейських богів: бог-захисник Пірва (аналог слов’янського Перуна), бог дня Сіват або Тіват (букв. «день», «бог»; у функції бога Сонця його витіснив Естан), Сіу-Сумміс («Бог-Наш»), бог Місяця Арма, бог грози Тархунт) та ін. [74, II, 590].Серед міфів індоєвропейського походження варто також наголосити на міфі про народження 30 синів і 30 дочок царицею міста Неси — першої хетської столиці (поширений близнючнийміф). Від індоєвропейської традиції походять хетські описи царського поховального ритуалу, що мають близькі відповідності в індійських («Атхарваведа») і грецьких (у Гомера) ритуалах, а також гімни Сонцю, що пов’язуються як в хетських, так і в індійських віруваннях з морем. Загалом аналіз імен давніх богів свідчить, що первинним поняттям «Бог» позначався в пантеонах Ш-П тис.
до н. е. бог Сонця (наприклад, хетський Сіват (Шиват), урартський Шивіні (Сівіні), семіт-* Папайя, можливо, співвідноситься з богом скіфського пантеону на ім'я Папай, якого Геродот ототожнював з громовержцем Зевсом, а його скіфську дружину Апі — з Геєю-землею.
ський Шамаш (Самас) та ін.), а міф про поєдинок бога грози із змієм-драконом, який має, здогадно, іберійсько-кавказьке походження, набув згодом значного поширення в багатьох традиціях Східного Середземномор’я і індоєвропейських народів [74, II, 590-591]. Наприклад, індоєвропейський Пірва входив у хетський пантеон як бог-захисник царя. Він називається «молодим воїном» і згадується разом з царською дружиною. Пірва зображався на коні, а його священним птахом був орел. Цей молодий бог пов’язувався з узвишшям (скелею), що відповідає індоєвропейським назвам і атрибутам бога грози (слов’янський Перун від хетського «перуна» — «скеля», готського «гора» тощо). Пізніше хетський Пірва ототожнювався з хуритським божеством Шавушка в образі воїна на коні [74, II, 313].
Примітна й інша фігура хетського пантеону — Аруна («море», «океан») — бога моря або (ширше) світового океану. У хетський період цей бог згадується наприкінці перелічень богів пантеону (де у хетів знаходились «боги ізгої» — боги хабіру, предків євреїв). Зберігся міф епохи Давнього царства (ХУШ-ХУЕ ст. до н. е.) про те, як Аруна, посварившись з людьми, відвів до себе бога Сонця. Бог грози посилає бога родючості Телепінуса повернути його, і Аруна, злякавшись, повертає бога Сонця і віддає свою дочку в дружини Телепінусу [3, II, 109]. Хетський Аруна — це індоарійський Варуна, який також ототожнювався зі світовим океаном.
Деякі хетські пам’ятки див. на кольоровій вклейці (рис. 95-97).