Засади релігійно-культової політики Селевкідів.

Держава Селевкідів велику увагу приділяла зміцненню сакрального характеру правлячої династії як важливій складовій державної ідеології. Дідімський оракул перетворився у царського оракула Селевка та його династії.

У 295—294 рр. до н. е., з огляду на загрозу вторгнення кочівників, Селевк оголосив сина співправителем і відправив на схід. Особливо його цікавила Бактрія, де почалися виступи місцевого населення. Разом з Антіохом вирушив досвідчений полководець Демодам¹. У ході своєї діяльності щодо придушення заворушень вживалися дії релігійно-сакрального характеру, спрямовані на легітимацію існуючого режиму. У 282 р. до н. е. Демодам спорудив Аполлону Дідімському жертовники за Яксартом (сучасна Сирдар’я) як ознаки кордонів держави та сакрального простору держави під спільним правлінням Селевка та його сина Антіоха. Цей культ продовжував існувати у Бактрії та Согдіані тривалий час². Попри те, що культ Аполлона став офіційним культом у державі Селевкідів тільки за Антіоха І, початок цього пошанування було закладено ще за Селевка. Цар повернув до Дідіми мідне зображення Аполлона, вивезене Ксерксом. Пізніше Селевк неодноразово робив щедрі дарунки храму Аполлона Дідімейського. Після смерті Селевка зображення Аполлона з’являються на селевкідських монетах. У написах з Ерітр та Іліону походження Селевка ведеться від Аполлона як батька. Дослідники припускають, що пропагування родинності Селевкідів з Аполлоном починається зі 294 р. до н. е.³

Епонімними магістратами в Антіохії Перській виступає жрець царського культу, у Дура-Еуропосі — жрець головних

1 Смирнов С. В. Демодам и Патрокл — „друзья” Селевка I / С. В. Смирнов // АІ. — № 5. — 2009. — Саратов: Наука, 2010. — С. 41.

2 Абдуллаев Е. В. Оракулы, философы и колонизаторы. — С. 173.

3 Смирнов С. В. Демодам и Патрокл — „друзья” Селевка I. — С. 39—41. богів (обожнених царів)¹.

Важливим центром династичного культу була Селевкія-в-Піерії — місто, яке упродовж усієї історії династії продовжувало зберігати свій авторитет і символічне значення для Селевкідів^{^[371]} ^{^[372]}. Царські культи у містах- полісах, на відміну від династичних культів, встановлених на підвладних царю землях його розпорядженням, регулювалися міськими органами влади, посада жерця була муніципальною і заміщувалася у встановленому у цьому полісі порядку.

Самі Селевкіди стають об’єктами обожнення у підвладних та союзних грецьких полісах. Так, Антіох ІІІ (Рис.34) і цариця Лаодіка в декреті щодо дарування їм божественних почестей Теоса названі сотерами полісу. Антіох ІІІ в іншому джерелі виступає евергетом антіохійців^[373]. Покровительницею міст, держав і правителів була Богиня Тюхе. У Міласі вона вважалася заступницею Селевкідів^[374]. Мешканці Мілету встановили статую Селевка у храмі Аполлона як вираз особливої вдячності^[375].

Характерною є відсутність єдиних стандартів під час процедури та у формі обожнення. Селевка ІІ в одному місті назвали Сотер, в іншому — Теос. Селевк І був Селевком Зевсом Нікатором у Селевкії Пієрейській, Селевком Нікатором — Александрії Перській, Селевком — сином Аполлона — Еретрах. В окремих полісах культ Селевка зливається з культом Зевса, на що вказує присвята у полісі македонян-гірканців у Лідії Матері богів та Зевсу Селевкію^[376]. На срібних монетах різного номіналу (тетрадрахми, драхми, хемідрахми), які карбувалися Селевкідами, на зовнішньому боці зображення голови Зевса, на реверсі — Афіна на колісниці, запряженій двома слонами чи чотирма кіньми^[377]. У монетному карбі окремих полісів держави Антіоха IV на зворотній стороні зображено різноманітних богів. На монетах Мопсуести на зовнішньому боці — профіль царя, зворотньому — Артеміда у короткому хітоні, що виймає стрілу із сагайдака, Александрії-на-Іссі — на зовнішньому — профіль царя у центрі македонського щита, зворотньому — Ніка (на меншій деномінації) та Зевс (на більшій), Адани — профіль царя у діадемі (зовнішній бік), напівоголений Зевс з Нікою (зворотний).

У монетах Антіохії-на-Оронті та Селевкії- у-Пієрії є зображення царя у діадемі, натомість зі зворотного боку — Зевс. Майже в усіх муніципальних карбах присутні зображення царя, що засвідчують його статус як політичний, так і сакральний. З іншого боку монет вміщували також:

дельфіна; Посейдона з дельфіном (Лаодикея Приморська);

Зевса, який тримає вінок, а біля його ніг лев (Гієраполь (Бомбіка);

Зевса, який тримає вінок (Антіохія у Птолемаїді (Акка), Аскалон);

німфу Європу верхи на бику; корабель, або корабельне стерно (Сідон);

корабельну корму (Тір);

Посейдона (Беріт);

Діоскурів; їхні шапки; Афіну (Триполіс);

атрибути Ісіди;Ісіду, що стоїть; фінікійського шестикрилого Кроноса (Бібл);

Аполлона з луком; Ніку; Зевса, що, сидячи на троні, тримає на витягнутій правій руці орла, лівою спирається на скіпетр (Нісібіс);

Зевса, що стоїть і тримає у витягнутій правій руці орла, лівою спирається на скіпетр (Едесса)¹.

За наказом Антіоха VI його зображали в образі Геліоса^[378] ^{^[379] ^[380]. Грецькі міста-колонії Малої Азії були важливою економічною і військово-політичною базою Селевкідів^[381] і тому вони вкрай чутливо ставилися і до релігійних процесів, що тут проходили. Після повернення „царю міста, яке належало його предкам — слід здійснювати жертвопринесення богам і царям, і їхнім дітям і точно також у майбутньому здійснювати їх у шостий день до кінця місяця"'. Культ Селевка Нікатора було встановлено в Іліоні. Тут спорудили вівтар, на якому мали періодично приносити жертви. Окремо передбачалося принесення тут жертвБогиніАфінізацаря².У ціломудослідникивиокремлюють в управлінській моделі держави Селевкідів принципи симахії (військового союзу)³, що зумовлювали і певну автономію у релігійній сфері. Це було спричинено нагальною потребою забезпечення лояльності окремих міст-полісів з огляду на зовнішні загрози, передусім з боку Птолемеїв.}

Надання містам певного сакрального статусу спрямовувалося на створення цілісної системи заходів щодо забезпечення їхньої лояльності правлячій династії у системі елліністичної держави.

Права „священного і недоторканого" міста були надані Селевком II храму Афродіти Стратонікіди і місту Смирні. У царстві Селевкідів священними і недоторканими визнавалися Аскалон, Алабанда, тільки священними — Бібл, Дамаск, Газа, Сідон, Теос, Тір, Мопсуеста, Еги у Килікії, дещо пізніше — Тарс і Рос⁴. Одним з найважливіших прав святилища стало право асилії. Селевкіди надали його багатьом храмам — святилищу Аполлона у Дафні, Зевса у Байтокайці, Артеміди в Ефесі, Аполлона у Дідімах, Плутона у Нісі, Аполлона і Артеміди в Амізоні⁵.

Рис.34. Антіох III Великий

У величному святкуванні, влаштованому Антіохом IV у Дафні (поблизу Антіохії), що проходило у священному гаю Артеміди та Аполлона, брали участь близько 50 тис. кіннотників та піхотинців, колісниці, слони, 800 юнаків у золотих вінках, везли статуї богів і героїв. Крім того, було облаштовано 300 жертовних столів, а самі святкування тривали 30 днів¹. Антіох IV, називаючи себе „Теос Епіфан”, претендує на всеохопність свого титулу. Разом з тим, у монетних легендах Тіру він просто цар Антіох. Навіть там, де його визнано Богом, названо його доброчини конкретному місту: у вавилонському написі II ст. до н. е. йде мова про „царювання Антіоха, Бога, Сотера Азії, Засновника Азії”^[382] ^{^[383]. Таким чином, локальний титул тут входить у загальну титулатуру. Відомі зображення Антіоха IV в образі Геліоса^[384]. Саме Антіох IV визнає священний статус за Біблом, давнім культовим центром, з огляду на його місце в гуманітарному просторі регіону^[385]. Діяльність Антіоха IV суттєво вирізнялася від попередньої династичної політики. Його нововведення щодо винесення на монети усіх своїх божественних імен дослідники називають „монетною революцією”. На початку правління Антіох IV просто „цар Антіох” (Рис.34), про що свідчать два тогочасні написи з Делоса, та один із Селевкії у Киликії, датований 172 р.}

до н. е. Аналогічні написи містяться на срібних монетах Вавилону, Суз, Селевкії-на-Тигрі. В 173—172 рр. до н. е. монетна легенда прославляє „царя Антіоха Бога Епіфана”¹ (Рис.35). З 169 р. до н. е. на місці Аполлона на монетах починають карбувати зображення Зевса. Перші царі з династії Селевкідів (Селевк І Нікатор та Антіох І Сотер) вже використовували зображення Зевса — Никефора. Оновлений культ Зевса стає культом царської гілки Антіох IV Епіфана (Рис.36—38). Боротьба з Птолемеями примушує його використати на монетах і титулатуру царя Єгипту^[386] ^{^[387], а урочистості та ігри за грецьким зразком, присвячені перемогам у Єгипті, пройшли у 169 р. до н. е. у Вавилоні^[388] ^{^[389].
Рис.35. Тетрадрахма Антіоха IV Епіфана 176 року до н. е. („царя Антіоха”).

Рис.36. Тетрадрахма Антіоха IV Епіфана 173-169 років до н. е. („царя Антіоха Бога Епіфана”)⁴.

Рис.37. Тетрадрахма Антіоха IV Епіфана 169 років до н. е. („царя Антіоха Бога Епіфана Нікефора”)

Рис.38. Тетрадрахма Антіоха IV Епіфана 169 років до н. е.
(„царя Антіоха Бога Епіфана Нікефора”¹)
Політику протегування храмам Селевкіди проводили у різних регіонах держави, намагаючись забезпечити лояльне ставлення усього жрецтва. Захопивши Лікію у 197 р. до н. е., Антіох III присвятив місто Ксанф богам, покровителям лікійців, які також були богами його династії². До нашого часу дійшли написи із Суз (Селевкія-на-Евлеї), які містять акти звільнення рабів подарунком Богині Нанайї³.}}

<< | >>

↑

Источник: Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав / Омельчук В. В. Ліснича В. М.: Навчальний посібник. — К.: Персонал,2011. — 608 с. — (Серія: Світові традиції державного управління. — Вип. І).. 2011

Еще по теме Засади релігійно-культової політики Селевкідів.:

- Всеобщая история религий -

- Всеобщая история - История Древнего мира - История религий - История России - Історія України -