У ранньовізантійський період проходив пошук найефективніших форм державного регулювання релігійної сфери, розроблення відповідних засад та механізмів.
Візантійська православна церква була вагомим інструментом забезпечення соціально-політичної стабільності та гуманітарної єдності держави. Частина підкорених народів і племен добровільно приймали християнство, перетворюючись у складову імперських процесів[806].