Вступ

Спочатку королівська влада надавала підтримку церкві у поширенні християнства, посиленні впливу на соціокультурні процеси в тогочасному суспільстві.

На процес формування системи взаємин держави із церквою вплинуло протистояння світської влади з папством. Це було виявом дихотомії загальної тенденції прагнення західних монархів утворити національні церкви, з одного боку, та папством, яке обстоювало універсальний теократичний характер духовної влади над світськими державними інститутами в усьому тогочасному західному світі — з іншого. Підпорядкування церкви було важливою складовою створення національних держав та подолання децентралізаторських виявів у країнах Європи. Християнська церква виступила великим уніфікатором і об’єднувачем Європи², чинником універсалізації її державно-управлінських моделей. Розростання територіальних володінь імперії Карла Великого супроводжувалося діями уряду щодо забезпечення духовно-релігійної єдності держави. В особі франків папство — М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2003. — С. 405.

1 Хачатурян Н. А. Политическая и государственная история западного средневековья в контексте структурного анализа / Н. А. Хачатурян // СВ. — Вып. 54. - М.: Наука, 1991. - С. 11.

2 Колесницкий Н. Ф. Феодальное государство (УІ-ХУ вв.): Пособие / Н.

Слов’янські держави мали свої характерні особливості розвитку релігійної сфери у добу Середньовіччя. Це зумовлювалося боротьбою за сфери впливу у регіоні між Візантією та західною цивілізацією (імперією Карла Великого, пізніше Німеччиною), які намагалися опертися на духовний вплив Римського папи та Константинопольської патріархії. Різнилися і моделі державно-релігійних стосунків: від жорсткого регламентування владою релігійної сфери до боротьби церкви із світською владою за вплив у суспільстві. Якщо у західному слов’янстві переможцем з цієї боротьби вийшла церква, перетворившись в окремий, незалежний від держави інститут, то у слов’янських держав Балканського півострова помітна постійна зміна типу взаємин.

У 896 р. до басейну Карпат прибули угорці на чолі з князем Арпадом. Після завданої їм під Аугсбургом у 955 р. військом Священної Римської імперії німецької нації поразки вони відмовилися від нападів на своїх західних сусідів. В Угорщині спостерігається посилення впливу християнства та активізація діяльності католицьких місіонерів. У 973 р. Геза, якого західні джерела називають королем, відрядив посольство до Кведлінбурзького імперського зібрання і запросив до двору місіонера Адальберта, празького єпископа, схваливши заснування бенедиктинського абатства Святого Мартона в Паннонхалмі. Прийнявши християнство, король продовжував виконувати і язичницькі обряди. Сина Гези, Вайка, який при хрещенні отримав ім’я Іштвана, виховували вже у християнському дусі. Під час коронування на Різдво 1000 р. корону Іштвану вручав особисто папа римський Сильвестр ІІ. Після цього король звернувся до Риму з проханням про заснування архієпископства в Естергомі. Архієпископ естергомський став главою незалежної угорської клерикальної організації, до якої входили архієпископство у Калочі і 8 єпископатів, кожний з яких мав наприкінці ХІ ст.