Держава Селевкідів
Сатрапом Мідії став Піфон, Єгипту — Птолемей, Фригії — Антигон, Вавилона — Селевк (один з найздібніших воєначальників Александра). З Мідії виокремилася Мала Мідія, де незалежним правителем був Атропат, який був сатрапом Мідії за останніх Ахеменідів.
Ця країна так і залишилася за Атропатом та його нащадками (згодом вона отримала назву Мідії Атропатени — Атурпаткан, звідки пішла назва сучасного Азербайджану). Реальна влада в Ірані все більше переходила в руки Се- левка, і після 312 р. до н. е. Селевк остаточно заволодів іранськими сатрапіями. Бактрія при цьому була скорена ним силою зброї. Індійські сатрапії Александра ввійшли до складу могутньої держави Маур ’я, заснованої приблизно в цю саму добу Чандрагуптою. За договором з Чандрагуптою землі за течією Інду, а також східні частини Гедросії й Арахосії відійшли індійському цареві, замість чого той дав Селевку 500 бойових слонів. Селевк виявився володарем величезної держави від Середземного моря до Східного Ірану. Ним же була приєднана і майже вся Мала Азія. Саме в Малій Азії наприкінці 281 або на початку 280 р. до н. е. Селевк був підступно убитий. Так закінчилося довге життя неординарного полководця, який пережив свого володаря Александра Македонського на 43 роки [38, 162-166].На трон вступає син Селевка — Антіох. Вступ його на трон був ознаменований повстанням персів, а також македонських військових колоністів, до якого був причетний навіть син Антіоха Селевк (за що і був страчений Антіохом). В адміністративному відношенні держава Селевкідів поділялася на кілька десятків сатрапій, кожна з яких тяжіла до одного з трьох основних центрів держави: сатрапії Малої Азії мали своїм спільним центром місто Сарди в Лідії, сирійські сатрапії — засновану в 301 р. до н. е. столицю Антіохію на Оронті, Месопотамія й Іран — Вавилон, а потім Селевкію на Тигрі. На чолі всієї державної адміністрації стояв цар, оточений своїми родичами і друзями.
Селевкідські міста мали полісну організацію: народні збори, виборна міська рада і виборні магістрати. Уся земля в державі поділялася на дві основні категорії: царська земля і міська земля. Міста підкорялися безпосередньо цареві, а не сатрапові. Багато з них були храмовими містами (наприклад, Урук у Вавилонії, Єрусалим у Палестині, численні храмові міста Малої Азії). Опорою державної влади було військо [38, 166-174].За царювання Антіоха II Теоса (261-247 рр. до н. е.) спалахнула війна з Птолемеем II Філадельфом, царем Єгипту, як продовження постійної боротьби між Се- левкідами і Птолемеями за панування над Східним Середземномор’ям. В цей час намісник Бактрії Діодот відокремився від Селевкідів і поклав початок новій державі. Ще небезпечнішим для Селевкідів виявилось виникнення в середині III ст. до н. е. у північно-східному Ірані Парфянської держави. Антіоха II змінив його син Селевк IIКаллінік (247-226 рр. до н. е.), який також воював з єгипетським царем — Птолемеем III Евергетом. Спадкоємцем Селевка II став його син Селевк III Сотер (226-223 рр. до н. е.), який був убитий під час походу в Малу Азію. Царем став молодший брат Селевка — Антіох III (223-187 рр. до н. е.), котрий знову воював із Птолемеями за Сирію, Фінікію та Палестину. У 209 р. до н. е. Антіох III увійшов до столиці Мідії Екбатани, скористався багатствами місцевого храму і звідти вирушив у Парфію, де й узяв її столицю Гекатомпіл. Потім Антіох III пішов на Бактрію і впродовж двох років тримав в облозі її столицю Бактри, що завершилося підписанням мирного договору. Від Бактр Антіох рушив далі на схід, перейшов Гіндукуш, спустився в долину Кабула і вступив на терени індійського царства Маур’я, отримавши у подарунок від царя Субхагасени 150 бойових слонів. З Індії Антіох здійснив експедицію на аравійське узбережжя Перської затоки і, зібравши багаті дари і данину, повернувся в Селевкію на Тигрі, свою столицю [38, 174-178].
У цей час, на межі III-II ст. до н. е., у Східному Середземномор’ї з’являється нова політична сила — Рим. У битві під Фермопілами (191 р. до н. е.) Антіох зазнав поразки і змушений був відступити в Малу Азію. Тут у битві біля Магнесії (189 р. до н. е.) римляни завдають нової поразки Антіохові III, а в 187 р. до н. е. його убивають при спробі захопити скарби одного великого храму. Після смерті Антіо- ха III процес розпаду Селевкідської держави прискорився. Спадкоємцями Антіо- ха стали його сини — спочатку Селевк IV(187-175 рр. до н. е.), а потім — Антіох IV Епіфан (175-163 рр. до н. е.), які намагалися будь-що зупинити державну катастрофу. Однак становище в Ірані на той час різко змінилося у зв’язку зі зміцненням нової політичної сили — Парфії [38, 178-189].