Александр - цар Азії
У жовтні 333 р. до н. е. відбувається генеральний бій між військами Александра і Дарія біля міста Ісса. Атака Александра зім’яла центр перського війська і примусила Дарія кинутися навтьоки.
До рук Александра потрапила не тільки скарбниця Дарія і безліч військовополонених, а й мати, дружина та дві дочки Дарія. Мала Азія в результаті битви біля Ісси була цілком втраченою для персів. Це був поворотний пункт усієї греко-перської війни. З Малої Азії Александр вирушив на підкорення Сирії та Фінікії, що завершилося в 332 р. до н. е. падінням Дамаска і Тира. Після падіння Тира Александр вирушив до Єгипту, де його чекали як рятівника від перського панування. У Єгипті була заснована Александрія, що відіграла згодом важливу роль в історії Середземномор’я. Александр відвідав знаменитого оракула Амона, який перебував в оазисі у глибині пустелі, наслідуючи приклад єгипетських фараонів. Навесні 331 р. до н. е. Александр виступає назустріч усе ще царюючому Дарію й переходить зі своїм військом Євфрат і Тигр. Бій відбувся 1 жовтня того самого року біля Гаугамеле й знову, як і біля Ісси, завершився передчасною втечею Дарія. Він утік у столицю Мідії Екбатани. Александр вирушив на Вавилон, де його, як і в Єгипті, зустріли як визволителя [38, 141-144].З Вавилона Александр пішов на Сузи, а звідти в Персиду — батьківщину Ахеменідів і осердя Перського царства. Він без особливих зусиль захопив обидві давні столиці персів — Пасаргади і Персеполь. У Персеполі Александру дісталися незліченні багатства Ахеменідів (переказ говорить про астрономічну суму в 180 тис. талантів). Палац Ксеркса він спалив, як і інші споруди Персеполя. Потім Александр пішов на Мідію і захопив Екбатани. Дарій тікав у глиб Ірану, але був підступно вбитий власними прибічниками. Після смерті Дарія III Александр Македонський почав вважати себе законним спадкоємцем Ахеменідів і царем Азії.
Однак тепер проти греко-македонських загарбників почалася народна війна. На чолі опору став колишній сатрап Бактрії Бесс, який оголосив себе царем під ім’ям Артаксеркса IV і зупинився у столиці Бактрії — Бактрах (Зариаспі). Навесні 329 р. до н. е. Александр пройшов у долину Кабула, а звідти, подолавши перевали Гіндукушу, вторгся в Бактрію. Бесс відступив у Согдіану, й Александр пішов за ним. Полонений Бесс був відправлений у Екбатани, де його розіпнули, попередньо відрізавши ніс та вуха [38, 145-148].Опір очолює согдійський вождь Спітамен. Александр захопив Мараканду (Самарканд), столицю Согдіани, й рушив у сучасну Фергану, до ріки Сирдар’ї. Тут він заснував місто Александрію Крайню (у районі сучасного міста Худжанд, колишнього Ленінабада, Таджикистан) і з великою жорстокістю придушив опір місцевого населення. У 328-му р. до н. е. Спітамена вбили зрадники-ма- сагети, а Александр, бажаючи примиритися з верхівкою Согдіани, оженився на Роксані — дочці одного із согдійських вождів — Оксіарта. У наступному, 327 р. до н. е., Александр вирушив у Індію і завдав поразки індійському цареві Пору на території Пенджаба. Однак у 326 р. до н. е. біля ріки Біас змучені багаторічними війнами війська Александра відмовилися йти далі. Індійський похід закінчився, й Александр повернувся спочатку в Сузи, потім — в Екбатани (324 р. до н. е.), де він намагався проводити політику асиміляції перських і греко-македонських родів. Сам він був одружений на Статирі, дочці Дарія III, і на Парисатиді, дочці Артаксеркса III, й усіляко заохочував змішані шлюби (традиція зауважує, що в один день відбулося весілля 80 греків і македонців з оточення царя з тубільними жінками). Разом з цією асиміляційною політикою Александр проводив з 324 р. до н. е. і політику обожнювання своєї особи [38, 148-152].
Столицею своєї світової імперії Александр обрав Вавилон. Ця імперія поширювалася від Єгипту до берегів Інду, від Чорного моря на півночі до Перської затоки на півдні. Цю імперію Александр Македонський зміг створити лише за 10 років безперервних воєн.
Його вважали воєнним генієм та улюбленцем долі і водночас засуджували розпусний спосіб життя молодого царя, зважаючи і на його гомосексуалізм, що розтлінно діяв на армію і призвів до ранньої смерті: на початку червня 323 р. до н. е. Александр занедужав, а 13 червня помер у 33(32)-річному віці. Світова держава Александра Македонського після його смерті розпалася, але розпалася на досить великі частини, такі, наприклад, як Єгипет або держава Селевкідів, що проіснували близько двох століть. Походи Александра сприяли створенню елліністичної культури, що одержала поширення у Східному Середземномор’ї та Передній Азії, а сам Александр прагнув забезпечити створення нового народу — «персоеллінів». Важливим чинником його діяльності було також містобудування (традиція приписує йому зведення 70 міст — Александрій), розвиток торгівлі й ремісництва. Спадкоємцями цієї величезної держави стали номінально Філіпп Арридей, недоумкуватий син Філіппа Македонського і новонароджений Александр, син Александра й Роксани, дочки Оксиарта. Однак реальна влада була в руках наймогутніших сатрапів, боротьба між якими і визначила подальшу долю імперії Александра [38, 152-162]. На рис. 75 показані завоювання Александра Македонського.
Рис. 75. Завоювання Александра Македонського [46, 243]