Юдеїу державі Селевкідів.
Селевкіди використовували для зміцнення новоутвореної держави грецькі культи і усталені релігійні настанови народів на підкореній ними території. У Єрусалимі звичним урядом залишилися першосвященик та його синедріон.
Принагідно слід зауважити, що вже Деметрій I запропонував привілей асилії Єрусалимському храму4. Селевкіди гарантували священному місту виконання1 Смирнов С. В. Ореол могущественного правителя... С. 95.
2 Бикерман Э. Государство Селевкидов. — С. 144; Дройзен И. Г. История эллинизма. — Т 1. — С. 146.
3 Цибукидис Д. И. Древняя Греция и Восток. — С. 181.
4 Климов О. Ю. Эллинистическое государство как пример квазифедеративного законів Мойсея. Антіох ІІІ спеціальним указом визначав штрафи за порушення окремих релігійних настанов Тори. Радше винятком виглядає трирічне переслідування юдеїв за Епіфана1. Навіть сам Антіох ІІІ, одразу ж після своєї перемоги над повсталими у Юдеї, ужив низку заходів для покращення їхнього становища. Це стосувалося надання податкових пільг на три роки та звільнення єврейських поселенців на нових місцях від податків з полів[390] [391] [392]. Водночас об’єктивно проходили процеси відходу від юдаїзму і навернення до пошанування елліністичних культів. Цьому сприяла як культово- храмова політика Селевкідів та Птолемеїв, так і зростання суперечностей у самому юдейському суспільстві. Особливо актуальним це було з огляду на політичні інтереси верхівки тогочасної Палестини. Для широкого консервативного загалу пастухів та селян грецькі вірування залишалися чужими, вони продовжуючи вірити в обраність свого народу. Одним із наслідків усіх цих суперечностей стала поява великої кількості релігійних текстів апокаліптичного характеру, які, більшою своєю частиною, становили апокрифічну (таємну) частину Старого завіту. В них відображено соціокультурні зміни, які проходили в юдейському суспільстві, згадки про культ царя Антіоха IV Епіфана.
Така раптова поява апокаліптичних текстів пов’язана із глибокою соціально-політичною кризою Юдеї, головна прична — відтік міського населення у села. Ця міграція була викликана, насамперед, жорсткою діяльністю Антіоха Епіфана, який намагався примусити мешканців великих міст перейти до грецького політеїзму (Рис.39). Саме у сільській місцевості з’являються перші апокаліпсиси на території Юдеї. Одним з найзначніших джерел є книга пророка Даниїла. Дату її написання точно не встановлено, але прийнято вважати, що вона була створена у період між 166 і 161 рр. до н. е. Поява джерела зумовлювалася встановленням культу Антіоха rV[393]. Про поклоніння еллінізованих юдеїв живій людині говориться у книзі Сивілл, тобто відхід від віри предків1. У консервативному юдейському суспільстві Антіоха IV сприймали як диявола, а його протилежністю уважали Юду Маккавея, який 166 р. до н. е. підняв повстання проти Селевкідів[394] [395]. У жертовникові храму щомісячно проливалася кров, а юдеїв примушували брати участь у принесеннях жертвах з урочистою ходою на честь відзначення народження царя. Антіоха, зокрема, пошановували як одну з іпостасей Діоніса[396]. Запроваджений царем у Юдеї культ був складовою релігії, яка мала об’єднати всю державу Селевкідів, що було особливо актуальним після поразок, отриманих від римлян[397]. Такі дії влади викликали національно-визвольне та релігійне піднесення серед широкого загалу Юдеї, що вилилося у війну за незалежність. Ситуація ускладнювалася тим, що повстала Палестина була в тилу селевкідських військ, які перебували у Єгипті. Саме тому Антіох IV негайно відгукнувся на заклик вигнаних Товіадів про допомогу. З іншого боку, замкненість самих юдеїв, їхне зневажливе ставлення до еллінізованого населення регіону, віра у власну обраність породжували відповідні почуття до них з боку інших етнічних та релігійних груп. До нашого часу, зокрема, дійшли свідчення Посідонія про ксенофобський характер єврейської культури. Цей народ фактично став в опозиції щодо об’єднавчих реформ Селевкідів, які були важливою передумовою виживання держави в умовах нових геополітичних реалій, масованого наступу Риму та Парфії. Водночас, Антіох IV наказав знищити літературу релігійного характеру[398].
Рис.39. Антіох переслідує віруючих ізраїльтян (автор Ю. Шнорр фон Карольсфельд)
Низка істотних прорахунків у зовнішній політиці, які спричинили зіткнення з Римом, гостра внутрішньополітична криза (виступи широкого загалу та боротьба усередині самих спадкоємців Селевка) призвели до вторгнення у Сирію вірменських військ Тіграна ІІ та захоплення ним царства1. Після вступу до регіону вірмени намагалися максимально лояльно ставитися до місцевого населення та його вірувань, зберігаючи релігійно-культову автономію зайнятих полісів.
Висновки. Релігійна політика Селевкідів відзначалася гнучкістю і виступала важливим інструментом зміцнення царської влади у захоплених областях Близького Сходу та Середньої Азії. В умовах полірелігійного суспільства вона вирізнялася лояльністю до релігійних меншин з одного боку, та прагненням поширити на Сході елліністичні культи — з іншого. Відповідно, обожнення правителя у цьому контексті розглядалося як складова ідеологічної доктрини держави. Водночас окремі поліси мали свою автономію у виробленні та реалізації культів царів на своїй території, що визначалося необхідністю симахії.
Список рекомендованої літератури
1. Бикерман Э. Государство Селевкидов [Пер. с фр. Л. М. Глускиной] / Э. Бикерман. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1985. — 264 с.
2. Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма [Пер. с нем. и предисл. Э. Д. Фролова] / Г. Бенгтсон. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1982. — 391 с.
3. Грушевой А. Г. Государственное регулирование экономики в монархии Селевкидов при Антиохе III на рубеже ІІІ—ІІ вв. до н. э. / А. Г. Грушевой // МНЕМОН.
— Вып. 8. - СПб., 2009. - С. 147-174.4. Свенцицкая И. С. Восприятие царя и царской власти в эллинистических полисах (по данным эпиграфики) / И. С. Свенцицкая // Государство, политика и идеология в античному мире: Межвузов сб. [Отв. ред. Э. Д. Фролов]. — Л.: лГу имени А. А. Жданова, 1990. — С. 97-108.
5. Смирнов С. В. „Божественные” эпитеты царя Антиоха ІУ / С. В. Смирнов // АІ. — № 7. — 2007. — Саратов: Наука, 2007. — С. 124 — 131.
6. Смирнов С. В. Демодам и Патрокл — „друзья” Селевка І. / С. В. Смирнов // АІ. — № 5. — 2009. — Саратов: Наука, 2010. — С. 38—45.
7. Смирнов С. В. Культ царя Антиоха ІУ Эпифана и иудейские апокалипсисы / С. В. Смирнов // АІ. — №1.— 2005. — Саратов: Науч. кн., 2005. — С. 43—51.
8. Смирнов С. В. Ореол могущественного правителя: К вопросу о культе царя Антиоха ІУ Эпифана / С. В. Смирнов // АІ. — № 2. — 2006. — Саратов: Науч. кн., 2006. — С. 82—95.
Питання для самоконтролю
1. Визначте особливості релігійної політики у державі Селевкідів.
2. Назвіть основні культи, які підтримувала селевкідська держава.
3. Назвіть релігійні святкування Селевкідів.
Теми рефератів
1. Релігійна політика Селевкідів.
2. Культ правителя у Селевкідській державі.
3. Культи елліністичних міст Межиріччя.
Тема 15. Держава Птолемеїв
1. Формування династичного культу Птолемеїв.
2. Релігійна політика як інструмент гуманітарної інтеграції держави Птолемеїв.
3. Державна політика щодо храмів і храмового господарства.
Еще по теме Юдеїу державі Селевкідів.:
- Юдеїу державі Селевкідів.
- Держава Селевкідів
- Засади релігійно-культової політики Селевкідів.
- Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав / Омельчук В. В. Ліснича В. М.: Навчальний посібник. — К.: Персонал,2011. — 608 с. — (Серія: Світові традиції державного управління. — Вип. І)., 2011