Релігійна політика Ахеменідів
Ахеменідська держава — спадкоємиця старих культур Передньої Азії — спиралася у своєму розвитку на спадщину Еламу, Месопотамії й Сирії, що багато в чому і визначило характер Перської імперії, у тому числі релігійну політику Ахеменідів.
Прихильники старого іранського культу Ахурамазди — перші Ахеменіди — визнавали і підтримували у Вавилонії, Палестині, Єгипті, Малій Азії традиційні місцеві культи. Про це свідчить діяльність Кира II (Старшого), Камбіса, Дарія I. Ситуація істотно змінюється за Ксеркса I, що йде на придушення місцевих культів (девів) і вводить культ Ахурамазди й Арти (уособленої «праведності», якій належало важливе місце в навчанні Заратуштри). При цьому є підстави думати, що образ Ахурамазди в багатьох своїх проявах схожий з образом іудейського Єгови, чим, очевидно, і пояснюється досить самостійне положення іудеїв в Ахеменідській державі і їх пільги при відновленні Єрусалима як храмового міста.Дарій I, звертаючись увесь час до Ахурамазди і тільки його називаючи на ім’я, усе-таки згадує й «інших богів». Артаксеркс II паралельно культові Ахурамазди вводить культ богині Анахіти і бога Мітри. Анахіта й Мітра згадуються й у написах Артаксеркса III. На думку М. Дьяконова, за ахеменідських часів у Ірані при офіційному культі одного божества (іноді кількох), підтримуваному професійни-
ми жерцями-магами і заснованому на давніх іранських віруваннях, існує велика кількість інших вірувань й культів. Тільки значно пізніше офіційний культ остаточно формується в релігію, яка одержала назву зороастризму. Культура й релігія, що офіційно підтримуються Ахеменідами, були поширені лише серед верхівки перського суспільства і частини населення власне Ірану. За його межами тільки у Вірменії та Малій Азії одержали поширення іранські культи, пов’язані з ім’ям Заратуштри або близькі до зороастрійських, але у найвигадливіших поєднаннях з місцевими і передньоазійськими віруваннями [38, 117-119].
Продовжували, наприклад, відправлятися культи вавилонських божеств, релігії Фінікії і Сирії також не зазнали у цю добу помітних змін.
Саме під час перського панування формується догматична релігія іудаїзму, що була тоді ідеологічним обґрунтуванням створення єрусалимської храмово-міської громади. Для пропаганди цієї особливої релігії переробляється стара шумеро-аккадська й ізраїльсько-іудейська література, оформляється канон Біблії (Тори). До цього періоду належать історичні книги, приписані організаторам єрусалимської громади Езре і Неємії, що описують перебіг подій з погляду єрусалимського жрецтва, але подають справжні арамейські документи перської адміністрації. У цей же час були складені промови «пізніх пророків», також пов’язані з відтворенням Єрусалима. Однак у релігії іудаїзму цієї доби спостерігається і нове, обумовлене впливом офіційних релігійно-ідеологічних течій у Перській державі. Якщо раніше бог Яхве висувався як головний, а пізніше і єдиний бог лише для своєї країни і не заперечувалося існування інших богів, тому що культ Яхве повинен був освячувати єдність однієї лише ізраїльсько-іудейської монархії, то тепер Яхве вважається загальним богом, небесною паралеллю єдиному цареві Азії, який претендував на те, щоб бути «царем світу». При цьому Яхве прямо не ототожнюється з Ахурамаздою, але вже Кир Старший, якому іудейське жрецтво було зобов’язане створенням своєї самоврядної храмової держави, недвозначно ототожнювався з месією — помазаником божим, царем-рятівником, очікуваним іудаїзмом. Сама ідея прийдешнього божественного рятівника була також і в іранській релігії. Існує думка, що за такого рятівника намагався видавати себе Ксеркс I, до правління якого ряд тлумачів Біблії відносять події, описані в книзі Есфірі [38, 119-120].