Всесвіт і людство рухаються циклами, які становлять сутність Космосу, Суспіль­ства і Людини, постійну динаміку їх розвитку.

Динаміка космогонічних, соціоло­гічних і психологічних структур ґрунтується на двох протилежностях, що вини­кають одна з одної і переходять одна в одну: на аритмії (або хаосі) і циклічності, тобто ритмічній організації різних за масштабом систем.

• перша пара виражає ритмічність функціонування і відтворення системи — це «маятник» і «коло»;

• друга пара описує ритмічність розвитку та зміни системи — це «спіраль» і «хвиля».

У період становлення системи частіше зустрічаються цикли маятникового типу, які, досягаючи певної досконалості, набувають циклічності кругового типу; у зрілому стані системи домінують процеси розвитку за типом спіралеподібних циклів, а із згасанням ритмічної організації системи її циклічність набуває хвильо­вого характеру. Різні автори засвідчують існування багатоманітних циклів три­валістю 11, 15-16, 30-33,100, 125, 300, 400, 500, 600, 700, 1000, 1200, 1500, 2160, а також у десятки, сотні тисяч і навіть мільйони років.

Ідея циклічного розвитку Всесвіту та людства відома з прадавніх часів: ми зупинялися на ній неодноразово у двох перших томах цього видання (див., напр., 116, ІІ, 18-42). Нагадаємо лише кілька циклічних систем. Наприклад, у Стародав­ній Індії вже існувала розвинена система одиниць часу: найменшою з них була «труті» (1/5 с), а найбільшою — «вік Брахми», який дорівнював 31104000000000 років (219, 119-120). Таким самим гігантським за обчисленням був і календар ме- зоамериканських майя, «нульовою датою» хронології якого визнавали 5041738 р. до н. е. [73, 243]. Більш наближеним до земних епох був цикл «зодіакального кола», відомий давнім цивілізаціям Індії, Месопотамії, Європи та Мезоамерики, який складався з 12 зодіакальних епох по 2160 років кожна і дорівнював 25920 рокам.

Таким чином, вже давні цивілізації володіли різноманітними знаннями про циклічну природу процесів, що обумовлювали розвиток Всесвіту та людства. При цьому за своєю довжиною вони могли бути суто космічними або співвідносними з історією певного суспільства. Наприклад, у Стародавній Індії махаюга (з тисячі махаюг складався один «день Брахми»), за однією з версій, тривала 4320000 років і охоплювала чотири нерівні юги (від давньоінд. — «покоління»): критаюгу (1728000 років), третаюгу (1296000 років), двапараюгу (864000 років) та каліюгу (432000 років) [139, ІІ, 676]. Але існує й інша версія, згідно з якою «критаюга три­ває чотири тисячі років. Стільки ж століть займає її становлення і стільки ж — зга­сання. Третаюга триває три тисячі років. Стільки ж сотень років припадає на її становлення і стільки ж — на згасання. Тривалість двапараюги — дві тисячі років. Її становлення та закінчення тривають по двісті років. Каліюга продовжується ти­сячу років. На її становлення і закінчення припадає по сто років... По закінченні каліюги знову розпочинається критаюга. Загальна тривалість чотирьох юг — два­надцять тисяч років. Повна тисяча юг становить день Брахми» (Махабхарата, ІІІ, 186, 17-23). Тобто, за однією давньоіндійською версією, «день Брахми» дорівнює астрономічному числу в 4320000000 років, а за іншою — «лише» 12000000 років (тоді «вік Брахми» — 360 його «днів» та «ночей» — становить 8640000000 років). Можливо, перша хронологічна система належала до всесвітніх процесів, що були відомі давнім індійцям, а друга — до земних.

Величезні за своєю тривалістю цикли були відомі і в шумеро-аккадському культурному колі: наприклад, вавилонський «великий рік» становив 432000 років [104].

«Всесвітні» та «земні» цикли спостерігаються також у мезоамериканських індіанців, де поруч з п’ятимільйонним циклом «нульової дати» відомі й інші (на­приклад, «великий цикл» майя становив, за деякими даними, 374440 років [104]). Найпоширенішими вважаються серед цих циклів 5125-річний цикл, який розпо­чався від 13 серпня 3113 р. до н. е. (так звана початкова дата хронології майя) і за­вершиться 21 (або 23) грудня 2012 р. після Р. Х., та 8000-річний, який складається з 20 циклів по 400 років кожний. Цей цикл співвідноситься з відомим християнсь­ким циклом від створення світу до його завершення, який становить 7980 років [223, 286]. Існують й інші, сучасніші циклічні побудови, деякі з них ми розгляне­мо в наступних главах.

Початком різноманітних «великих циклів» були, на думку багатьох дослід­ників, помітні катастрофи або астрономічні явища, які слугували своєрідним ру­бежем між минулими та наступними періодами. При цьому сучасні археологічні знахідки вказують на те, що доісторія людства могла охоплювати найдавніші пе­ріоди з досить розвиненою культурою, про які сьогодні майже нічого не відо­мо. Наприклад, за даними цитованої вже в попередніх томах праці М. Кремо та Р. Томпсона [105], знахідки кам’яних знарядь Е. Харрісона на плато Кент в Англії, О. Окладнікова поблизу Горно-Алтайська та Ю. Мочанова у пониззі Лени, а та­кож подібні знахідки в долині Інду (Індостан) оцінюються приблизно в 2-3 млн років. Брати Амегіно, які вели розкопки в Центральній Америці, знайшли нако­нечники списів у доплейстоценових (тобто понад 2 млн років тому) шарах Пата­гонії, а інші археологи добули досконалі доісторичні знаряддя поблизу Мехіко (ізотопні тексти датують їх 250-тисячоліттям тому), а також кам’яні товкачі та ступки в золотоносних породах Столової гори (Каліфорнія), чий вік перевищує 5 млн років. Крім того, нині відомі й інші не менш дивовижні знахідки: вкрита борознами металева сфера (Південна Африка, 2 млрд 800 млн років); металева ваза (Массачусетс, 600 млн років); залізний горщик (Шотландія, 400 млн років); золотий ланцюжок (Іллінойс, 300 млн років); металеві трубки (в шарах крейди віком в 140-65 млн років, Франція) тощо [105].

Рис. 1. Молоток з дерев’яною рукояттю, вмурований в кам’яну глибу

(Знание — Сила. — 2004. — Июль)

Водночас відомі з різних релігійно-міфологічних систем «дати створення світу» вказують на «початок» нашого історичного періоду лише кілька тисячоліть тому, а науковці вважають, що люди сучасного виду з’явилися не пізніше кількох десятків тисячоліть. Тобто про мільйони і навіть сотні тисячоліть не йдеться. Але і в релігійно-міфологічних системах, і в деяких наукових даних зберігаються свідчення про глибоку доісторію людства, що передувала сучасному періоду його існування. Ці обставини можуть бути пояснені саме чергуванням різноманітних циклів, під час яких відбувалися поява, становлення та зникнення доісторичних етнокультурних спільнот, на зміну яким у такий самий циклічний спосіб приходи­ли інші спільноти. Рубежем між такими циклами були, згідно з різними священ­ними переказами, широкомасштабні катастрофи, які часто й ставали початком від­ліку нової історичної доби. Циклічний характер розвитку людства засвідчують також і сучасні дослідження, які в основі цього розвитку бачать взаємодію двох головних складових: організуючого та дезорганізуючого начал [11; 108; 171; 217; 222; 224; 235; 236; 237].

Глава 1