Космос (від грецьк, kosmos — лад, побудова, устрій, належна міра) — світобудова, що розуміється як цілісна, впорядкована, організована відповідно до певного закону Всесвіту [62, 11, 9].
Всім міфологічним системам притаманні спільні риси, що визначають космос, протиставлений хаосу (від грецьк. chaos — зіваю, роззявляю, звідси — зів, зіяння, розверзнутий простір):
• космос завжди є вторинним стосовно хаосу' як у часі, так і за складом елементів, що його утворюють;
• космос виникає в часі і в багатьох випадках з хаосу (часто через доповнення.
«прояснення» властивостей хаосу темрява перетворюється на світло, пустота — на наповненість, аморфність — на лад. неперервність — на дискретність і т. ін.) або з елементів, проміжних між хаосом і космосом.Космос характеризується часом не тільки спочатку (тому що він виник), але нерідко й у кінці, коли він має загинути внаслідок якогось катаклізму (вселенського потопу, пожежі) або поступового «зношування» космічного начала у хаосі. Іноді цю катастрофу космосу вважають остаточною, в інших випадках припускають, що після неї має утворитися новий космос. Космос, що розширюється і самовиорядковусться, відтісняє хаос на периферію, виганяє з цього світу', але не переборює його.
Космос підпорядковується загальному закону, що вирівнює порушення космічної струпсгурк. Цей космічний закон пов'язує космос і людину' (макрокосм і мікрокосм). Аналогію між людиною і космосом полегшує й те. що. згідно з Платоном, космос являє собою живу, розумну істоту', вмістилище космічного розуму, космічно) душі І космічного тіла, створене деміургом відповідно до вічного зразка і наслідуючи божественний світовий розум. У певному сенсі і Бог, і Людина можуть поставати як образи космосу, і навпаки, космос можна розуміти як модель Бога або Людини [62, II, /0).