Гайомарт і перша подружня пара
Гайомарт (авест. «Живий смертний») — родоначальник людства, перший смертний (іноді перший праведник, до якого були звернені слова Ахурамазди), що замінив у «Молодшій Авесті» іншого іранського першопредка Іму (аналогічна Гайомарту фігура у ведійській релігії — Мартанда).
Родоначальником людства, крім Іми й Гайомарта, вважається і Заратуштра. Гайомарт став першою жертвою Ангро-Май- нью, який створив смерть у світі. Прабатьками Гайомарта і, отже, усього людства були Небо і Земля (пізніше, за пехлевійської доби — Ормазд і його дочка, богиня землі Спандармат). Гайомарт (сер.-іран.) або Каюмарс (фарсі) був також першим царем з династії Пішдадідів — першої династії Ірану, яка відповідає найпершій династії на землі — Парадата (імовірно, «першозаконники», «встановлювачі перших соціальних норм»). Першим з них був Іма, який відкрито опирався культові Ахурамазди, а Ріґведа називає вороже аріям плем’я паравата (імовірно, перекручений варіант Парадати). Династія Пішдадідів (за «Шахнаме») налічує 10 царів: Каюмарс (Гайомарт), Хушанг, Тахмурас, Джамшид, Заххак, Фарідун (Траетайона), Манугехр, Навзар, Зутахмаси-Зав і Гаршасп (Керсаспа). Схеми легендарних династій, Пішдадідів і Кейянідів, створюють хронологічну панораму священної історії зороастризму з образом Заратуштри в центрі [74, I, 261-262; II, 285, 317].За однією з версій, Ормузд, долаючи Ахримана, почав упрівати, і з крапель поту на чолі народився Каюмарс, що здолав Ахримана й почав роз’їжджати на ньому верхи, але біля воріт пекла Каюмарс злякався, і тоді Ахриман скинув його з себе та зжер. Однак перед загибеллю Каюмарс встиг пустити своє насіння, від якого пішла перша людська пара. П’ятдесят років ця пара прожила разом, поки їх не спокусив Ахриман, що з’явився до них у вигляді старця: вони поїли фруктів, зляглися і породили людські покоління (сім пар дітей). Гріхопадіння перших людей полягало в тому, що вони визнали не тільки Ормузда, а й Ахримана (тобто пізнали добро і зло).
У «Шахнаме» Каюмарс зображується титаном, що вивів людей з пітьми печер у житлові будинки на горах, прообразом містобудівника, першим царем, що правив 30 років і дав людям першозакон [74, I, 629-630].Першою людською парою були Мартйа і Мартйанаг, які народились від насіння Гайомарта-Каюмарса і спочатку були зрощеними, тому невідомо, скільки в них душ — одна чи дві. З’явилися першолюди з землі — богині Спандармат, на яку впало насіння Гайомарта. Спочатку вони визнавали верховенство Ормазда (Ахурамазди), але потім у них увійшов дух протиріччя й вони оголосили Ахримана творцем світоустрою. За це вони і понині перебувають у пеклі, звідки вийдуть тільки після Страшного суду. Спочатку Мартйа і Мартйанаг пили лише воду, але, розбещені злим духом, перейшли на козяче молоко, потім забили вівцю, здобули вогонь тертям двох порід дерева і засмажили м’ясо. Зі шкури вівці вони виготовили одяг, й на знак поклоніння демонам Мартйа вилив молоко на північ, заборонну сторону ортодоксального зороастризму (предки іранських племен шанували північ ще з найдавніших язичеських часів). Своїх первістків Мартйа і Мартйанаг з’їли, а інших дітей врятувало втручання Ормазда. Від нащадків Мартйа і Мартйанаг заселився весь світ, причому, крім звичайних людей, Мартйа і Мартйанаг створили й монстрів з вухами або очима на грудях, хвостатих, волохатих тощо [74, II, 121].
Давньоіранському Гайомарту відповідає, як зазначалося, ведійський Мар- танда (букв. «з мертвого яйця (утворився)», один із синів Адіті, сонячне божество, а також епітет персонажа, який частіше позначається іншим епітетом — Вівасват (власне «Сяючий», батько Іми). Адіті, дочка Дакши, народила, як відомо, сім синів — адітьїв, останнім з яких був Індра. Але іноді в Ріґведі (X 72, 8-9) йдеться і про породженого пізніше, восьмого сина Мартанду, що з’явився на світ потворним, без рук і без ніг, подібним до кулі. Спочатку Адіті кидає його, але потім приносить до себе, де старші брати відтинають у нього все зайве. Припускається, що після цієї операції Мартанда (за одним з тлумачень, його ім’я означає «птах») став Сонцем (порівняй: давньоіндійські образи крилатого Сонця, Сонця як птаха). Очевидно, не випадково Сонце називають сином Адіті, а мотив покинення Мартанди і його повернення співвідноситься з мотивом Сонця, що заходить і сходить, а також з ідеєю умирання й нового народження [74, II, 120-121]. Інакше кажучи, образи першопредків іранців (як і індоаріїв) пов’язані із солярними божествами: або з Імою (Ямою), або з його батьком Мартандою-Вівасватом (Гайо- мартом).