Цикли О. Пушкіна

теорії, великому циклу людини сучасного виду — 20096 рокам. Ці 20 тис. років роз­кладаються на 17548 років до нашої ери та 2548 років після Різдва Христового [46, 163-164, 168-171];

20 цикл — 20096 років — ритм життя людства, після якого настає видозміна людини.

19 цикл — 10048 років — доісторичний та історичний періоди. Провідна роль в доісторичний період належала червоній (індіанці) та чорній (негри) расам, які уособлювали чоловічий аспект розвитку. Провідна роль в історичний період (по­чався 7500 р. до н. е.) належить жовтій (монголоїди) та білій (європеоїди) расам, які уособлюють жіночий аспект. Чоловічий напрям розвитку означає жорсткіший його характер. Таким чином, червона і чорна раси протилежні жовтій і білій;

18 цикл — 5024 роки — ритм провідної ролі окремих рас: червона, найдавні­ша раса, домінувала з 17548 р. по 12524 р. до н. е., після чого лідирувала чорна з 12524 р. по 7500 р. до н. е.; гегемонізм жовтої раси охоплює період з 7500 р. по 2476 р. н. е., після чого настає культурний диктат білої раси по 2548 р. н. е. Це ритм зміни провідної ролі рас, яких у сучасному людстві налічують чотири;

17 цикл — 2512 років — ритм провідної ролі Часової ери, яких налічують вісім. Восьма, остання Часова ера людства розпочалася 36 р. н. е. (час виникнення хрис­тиянства) і завершиться 2548 р.;

16 цикл — 1256 років — ритм головної ролі території. Земля, згідно з цією тео­рією, поділена на 16 головних територій. Нині такою є 16-та, остання територія Землі — це Захід та Північ Євразії, яка домінує з 1292 р. На одній головній території діють два провідних народи. На 16-й території провідні народи — європейський (ро- мано-германський) та слов 'янський.

При цьому зазначається, що в період з 1292 р.

15 цикл — 628 років — ритм провідної ролі народів світу. В кожному виді лю­дини за 20096 років виникає 32 провідних народи, тобто по 8 народів у кожній з чотирьох рас людства, по 4 народи — в кожну Часову еру, по 2 — на кожну головну територію. Згідно з цими ритмами з 1920 р. свою роль відіграють слов’янські на­роди;

14 цикл — 314 років — ритм провідної ролі цивілізації: переважно приватної або суспільної. Наприклад, «приватна» система капіталізму, яка розпочалася, від­повідно до цього циклу, 1606 р., була повалена 1920 р. «суспільною» системою соціалізму. Попереду нас очікує ще два «цивілізаційних» цикли, один з яких закін­читься 2234, а другий — 2548 р.;

13 цикл — 157 років — ритм парного чергування чоловічого та жіночого типу рево­люційних перетворень. Згідно з автором цієї теорії революції відбуваються парами, оскільки бувають двох типів — чоловічого та жіночого і здійснюються почергово одна за одною. У 1640-ві роки сталася кривава Англійська революція, у 1790-ті — також кривава Французька, 1953 року впала кривава сталінська диктатура;

12 цикл — 78,5 року — ритм революцій та окремої людини. Революції, згідно з автором, — це перехід від однієї протилежності до іншої, від приватного до сус­пільного, від чоловічого до жіночого, і навпаки. Кожні 78,5 року відбувається со­ціальна революція, яких в одній Часовій ері налічується 33. З ритмом у 78,5 року революції «чоловічого» типу (жорсткі, насильницькі) чергуються з революціями «жіночого» типу (відносно мирні, на зразок реформ). Революції «чоловічого» типу — це революції «знизу» (на кшталт жовтневого перевороту в Росії 1917­1920 рр.), а революції «жіночого» типу — «зверху» (на кшталт радянської «перебу­дови» 1990-х років). Згідно з цими циклами наступна «чоловіча» революція перед­бачається в 2070-ті роки.

Наведемо ще кілька «циклів Пушкіна» [12, 171]:

10 цикл — 19 років 229 днів — ритм мирних та воєнних періодів.

9 цикл — 9 років 297 днів — чергування парних ритмів «активність — втом­леність» народу. Останній такий цикл завершився 1998 р.;

8 цикл — 4 роки 331 день — ритм активності і втомленості народу. Періоди втомленості, відповідно до цих ритмів, були: 1920-1925 рр., 1934-1939 рр., 1944­1949 рр., 1993-1998 рр., черговий — 2003-2008 рр., а періоди активності — 1939­1944 рр., 1954-1959 рр., 1998-2003 рр. та наступний — 2008-2013 рр.

Необхідний коментар

Здатність геніальних людей до передбачення, до яких, поза сумні­вом, належав О. Пушкін, загальновідома. Не беручись стверджувати, що наведені вище цикли належали саме Пушкіну, нагадаємо лише про твори інших геніальних поетів. Зокрема, про відомий вірш М. Лермонтова «Пророцтво», в якому він ще за 80 років до більшовицького пе­ревороту не тільки передбачив повалення царизму, а й доволі точно описав зло­дійську постать їхнього вождя. До цього ряду належить і «Заповіт» українського пророка Т. Шевченка, який майже за 150 років передбачив нинішню незалежність України.

Що стосується самих «пушкінських» циклів, то можна вказати на їх ці­кавість для дослідників минулого та футурологів, оскільки наведена в них ритміка підтверджується й іншими відомими циклами та теоретичними побудовами. На­приклад, згідно з однією науковою гіпотезою «людина розумна» з’явилася в еква­торіальній зоні Землі близько 200-250 тис. років тому, а згідно з іншою — близько 40 тис. років тому, вже на межі верхнього палеоліту, і в різних регіонах планети [116, І, 66]. Автори новітніх генетичних досліджень вважають, що знайдено ва­гомі свідчення про те, що понад 200 тис. років тому існував спільний чоловічий предок («Адам»), пов’язаний зі спільним жіночим предком («Євою»). Зроблений аналіз ділянки ДНК, що переходить тільки від матері, свідчить про те, що всі люди походять від однієї темношкірої (найімовірніше, австралоїдної) матері, яка жила понад 200 тис.

Поява «людини розумної», Гомо сапієнс, в ті далекі часи підтверджується і мезоамериканськими циклами, побудованими, згідно з однією версією, на системі давньокитайських 64 гексаграм. Відомий український вчений М. Чмихов наводить розрахунки автора цієї версії Т. Маккени, відповідно до яких останній цикл люд­ства розпочався з бомбардування Хіросіми 1945 р., а закінчитися має, відповідно до календаря майя, 21 (23) грудня 2012 р. При цьому попередній цикл дорівнює числу років останнього циклу, помноженому на 64: наприклад, помноживши 67 (2012 р. — 1945 р.) на 64, одержимо 4288 років, що, за Т. Маккеною, відповідає по­чаткові історичної доби приблизно з 2300 р. до н. е.; потім 4288 років, помножені на 64, дадуть цикл близько 275 тис. років (час появи Гомо сапієнс); 275 тис. років, помножені на 64, — цикл тривалістю 18 млн років (час появи тварин); 18 млн років, помножені на 64, — цикл тривалістю 1,3 млрд років (час появи життя на Землі) [224, 286].

Таким чином, і сучасні генетичні дослідження, і мезоамериканські та давньо­китайські цикли допускають виникнення першопредків сучасної людини при­близно 200-270 тис. років тому, тобто ще в добу палеоантропів-неандертальців. Появу ж Гомо сапієнс сапієнс, неоантропів-кроманьйонців, датують, як правило, 40 тис. років тому, а от виникнення великих людських рас (негроїди, монголоїди, європеоїди) — саме 20тис. років тому, що відповідає «пушкінському» циклу життя сучасного виду людини. Ці цикли людства, пов’язані, найімовірніше, як і інші, з певними космічними циклами, зокрема, з коливаннями земної орбіти (відстан­ню між віссю обертання Землі і віссю, що проходить через її центр), а також зі зміною нахилу земної осі: перше явище спостерігається кожні 90-92 тис.

Що стосується «доісторичного» та «історичного» циклів (початок останнього датується 7500 р. до н. е.), то тут йдеться, найімовірніше, про початок нинішньої геологічної епохи голоцену, яка збігається у часі з початком мезоліту — основи май­бутньої «неолітичної революції», що зумовила виникнення перших цивілізацій. При цьому коріння цих великих перетворень сягає саме матріархального минулого кро­маньйонців, що також може бути співвіднесено з «чоловічими» та «жіночими» «пушкінськими» циклами. Провідна роль людських рас, їх почергове домінування на різних доісторичних та історичних етапах теж може знайти своє підтверджен­ня. Наприклад, автор цих рядків ще задовго до ознайомлення з «пушкінськими циклами» і на підставі аналізу багатьох наукових досліджень дійшов висновку, що первинною, прабатьківською расою людства була австралоїдна раса, з якої з часом виникли всі наступні [див.: 116, І, 168]. Австралоїди в місцях свого нинішнього перебування (Австралія та Океанія) з’явилися не менше 60 тис. років тому, тобто задовго до розселення Гомо сапієнс сапієнс. Саме австралоїди мають набір антро­пологічних рис, які спостерігаються в усіх інших людських расах.

Нині австралоїди разом з негроїдами становлять екваторіальну велику расу, окрім якої існують ще дві — монголоїдна (з її азійською та американською гілка­ми) і євразійська, або європеоїдна. При цьому дуже переконливим є висновок су­часного расознавства: американські монголоїди (індіанці) за антропологічним типом давніші за сучасних азійських, а південноамериканські індіанці давніші за північноамериканських. Австралійські ж аборигени становлять особливо давній тип неоантропів, тобто вони заселили Австралію у дуже ранню, найвіддаленішу добу формування сучасного людства [168, 378].

Думку про існування нині чотирьох великих рас сучасні дослідники вважа­ють найбільш обґрунтованою. Ці чотири людські раси поділяються на дві групи [147, 19]:

• за особливостями волосяного покриву, за будовою черепа і зубів, візерун­ками на пальцях і властивостях крові до західного расового стовбура (ат- ланто-середземноморської групи) зараховують європеоїдів та негроїдів, а до східного (тихоокеанської групи) — обидві гілки монголоїдів;

• за спадковими факторами білків сироватки крові вирізняють екваторіаль­ні (австралоїди і негроїди) та бореальні (монголоїди і європеоїди) раси. При цьому виразно проглядаються генетичні зв’язки як між монголоїда­ми та австралоїдами, так і між екваторіальними та бореальними расами.

Інакше кажучи, австралоїдна «первинна» раса започаткувала як східний, так і західний расовий стовбур, де давнішими є, відповідно, «червона» індіанська та «чорна» негроїдна раси, від яких естафету антропогенезу перейняли, відповідно, «жовта» монголоїдна та «біла» європеоїдна раси. Те саме стосується екваторіаль­них та бореальних рас, перші з яких разом з індіанцями домінували в доісторич­ний період, а другі — вже в історичний. На можливість існування в доісторичний період високих цивілізацій можуть вказувати такі дані: архітектурний ансамбль на дні озера Рок (40 км від міста Медісон, США), що занурився під воду близько 10-12 тис. років тому; різні мегалітичні споруди, мощені дороги, фортечні стіни і порт, знайдені поблизу Багамського архіпелагу під водою і які було побудовано з блоків масою від 2 до 5 тонн і «віком» 10-12 тис. років тому; знайдена на Япон­ських островах кераміка датована Х-ХІІ тис. до н. е. (автохтонним населенням Японії є австралоїдні айни); давній календар вибитий на славнозвісних «Воротах Сонця», які стоять серед руїн південноамериканського міста Тіауанако (Болівія) і належать до тих часів, коли Земля оберталася навколо своєї осі лише 290 разів на рік (здогадно, до XII тис. до н. е.) [68].

Серед «пушкінських» циклів привертає увагу ритм провідної ролі окремих рас, який дорівнює 5024 рокам, що приблизно відповідає мезоамериканському циклу в 5125 років, присвячений сучасній епосі людства. При цьому давні майя та ацтеки вважали сучасну епоху вже п 'ятою, яка разом з чотирма попередніми становить майже повний 26-тисячорічний великий «зодіакальнийрік», що може бути своєрід­ним літописом історії всіх відомих нині людських рас: австралоїдної, негроїдної, американоїдної, монголоїдної та європеоїдної. А ще одним підтвердженням ко­лишнього домінування в історії людства американоїдних та негроїдних народів можуть слугувати велетенські кам’яні голови (заввишки 3 м та вагою до 30 т), які і донині стоять на узбережжі Мексиканської затоки в Центральній Америці. Ці велетенські голови (дуже схожі на пушкінську з «Руслана та Людмили») відтворю­ють людей з безперечно негроїдними рисами обличчя, у щільно прилеглих шоломах з ремінцем на підборідді. Існує думка, що ці велетенські скульптури з’явилися під час розквіту ольмекської культури II тис. до н. е. або і значно раніше, коли про не­грів в Америці було ще невідомо [116, І, 319-320].

Збігається у «пушкінських» циклах і початок останньої Часової ери, яка розпочалася у 36 p., тобто одразу після смерті та воскресіння Ісуса Христа, і три­ватиме до «кінця часів» — до 2548 р. Ця дата «кінця» нашої епохи, яка пов’язана з Другим пришестям Христа, збігається з буддистськими, тибетськими, іранськи­ми, християнськими та іншими священними переказами, а також різноманітни­ми пророцтвами. Свої розрахунки, з огляду на сакральні тексти та новітні астро­номічні дослідження, зробив і автор цих рядків. Згідно з викладеним вийшло, що Друге пришестя Христа, а отже, і «кінець часів» треба очікувати у травні 2437 p., що загалом відповідає і «пушкінським» циклам [239]. До того ж відомий христи­янський цикл від «створення світу» до його завершення становить 7980 років [43, 286]. Датою створення «нашого світу», за православно-візантійською традицією, вважається 5508 р. до Р. X., отже, «кінець часів» очікується 2472 року, що теж у цілому відповідає як моїм розрахункам, так і «пушкінським» циклам.

Заслуговує на увагу і поділ Земної кулі на 16 територій, кожна з яких відіграє в певні історичні періоди провідну роль у розвитку людства. Цей «пушкінський» поділ повністю відповідає у кількісному відношенні сучасному науковому поділу Землі на 16 історико-культурних областей [див., напр., 147; 221 та ін.] (табл. 1):

Таблиця 1

СУЧАСНИЙ НАУКОВИЙ ПОДІЛ ЗЕМЛІ

Можливо, що в доісторичний період розвиток людства охоплював переважно області Океанії, Австралії, прилеглої Азії та обох Америк, а в історичний, відповід­но, Центральну, Середню, Малу Азію та Кавказ і Європу. При цьому, згідно з «пуш- кінськими» циклами, один з ритмів провідної ролі територій вказує на 6244 р. до н. е., коли, за твердженнями українського вченого Ю. Шилова, існувала на території сучасної України перша у світі держава — Аратта [227]. Саме звідси, на думку відомого шумеролога А. Кіфішина [100], міг піти культурний імпульс до інших «головних територій» — до Північної Африки, Месопотамії, Індостану, Іра­ну, Палестини.

Ритми «головних» територій у «пушкінських» циклах пов’язані з ритмами провідних народів, яких налічується лише 32 (вважається, що нині проживає на Землі 3-4 тис. різних народів [47, 7]. Згідно з цими циклами можна припустити, що 3752 р. до н. е. вказує на виникнення Давньоєгипетської цивілізації, розвиток якої деякі автори пов’язують з легендарними атлантами; 3104 р. до н. е. — на по­чаток шумерської цивілізації у Месопотамії; 2476 р. до н. е. — на розвиток крито-мі- нойськоїцивілізації; 1848 р. до н. е. — на проникнення перших арійців до Ірану та Індії; 1220р. до н. е. — на рух індоєвропейських «народівморя», частина яких осіла в Палестині, а також на розвиток давньогрецької цивілізації; 592 р. до н. е. — на розви­ток перської та римської цивілізації; 36 р. н. е. — на початок християнської цивілізації; 664 р. — на виникнення арабо-мусульманської цивілізації; 1292 р. — на історичний «вихід» германських народів і 1920 р. — слов’янських.

Провідну роль різних народів в історії людства зазначало багато мислителів давнини і сучасності, зокрема Платон, Дж. Віко, М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі, Г. Гегель, К. Ясперс та ін. [33; 41; 58; 163; 205; 230; 248]. Немало уваги цьому питанню довелося приділити і мені (див., напр., доповіді, зібрані у покаж­чику 43), внаслідок чого дійшов висновку, що в історії людства справді існує певний ритм передачі провідної ролі від одного народу до іншого. При цьому історичні народи виступають завжди парами: іберійсько-кавказькі семіто-хамітські ха- міто-мінойські мінойсько-грецькі греко-римські романо-германські (сучас­ні). Гегемонію в Європі і світі, за «логікою» історичних циклів, можуть отримати від романо-германських народів тільки слов’янські, що я і намагаюсь довести протягом багатьох років у своїх численних працях. Це знаходить підтвердження і в розглянутих нами «пушкінських» циклах. При цьому майбутнє культурне домі­нування слов’янських народів відбуватиметься, на мою думку, спочатку в «парі» з германськими, тобто існуватиме, з огляду на це, германо-слов’янська єдність. Етнічне перемішування германських народів (зокрема, німецького) із слов’янськими від­бувається вже кілька останніх століть [див., напр., 1], що засвідчує високу ймовір­ність саме такої «парної» метаетнічної єдності.

Загалом «пушкінські» цикли доволі інформативні і криють у собі, очевид­но, знання, які довгий час вважалися таємними і передавалися від «посвяченого» до «посвяченого». Відомо, що О. Пушкін певний час був наближений до російсь­ких масонських лож [див., напр., 195], де і міг здобути деякі таємні знання. Але головне полягає в тому, що Космос, Суспільство і Людина співіснують у постійній ритміці взаємопов’язаних різноманітних циклів, які і відбуваються в певний проміжок часу, знання яких дає змогу свідомо використовувати їх у передбаченні майбутніх історичних подій. У цьому і полягає свобода волі людини, яка здатна, будучи «мікрокосмом», впливати, як і «макрокосм», на навколишній світ з метою його адекватної гармонізації.

Розглянемо ще деякі цикли, вивчені сучасними дослідниками.