Цикли Пітирима Сорокіна
^1а думку відомого американського соціолога російського походження Пітирима Сорокіна (1889-1968), підґрунтям кожної культури є певна базова цінність, під якою сучасні філософи розуміють специфічне соціальне визначення об’єктів та явищ довкілля, які мають фундаментальне значення для людини і суспільства.
Розрізняють матеріальні, політичні та духовні цінності, які становлять зміст ціннісних орієнтацій людини та окремих соціальних груп, орієнтованих на: цінності матеріального виробництва, цінності політичної діяльності та на абсолютні, духовні цінності [198; 235; 237; 238].За П. Сорокіним, існує три основних типи культур, які відрізняються один від одного саме базовою цінністю [198]:
1) ідеаціональний, переважно інтуїтивний, ґрунтується на вірі і головною своєю цінністю вважає Бога. За домінування такого типу культури всі сфери організації суспільного життя (духовна, політична, економічна) мають релігійний характер — наука, література, мистецтво підпорядковані релігійному канону; політична організація є переважно теократичною, заснованою на релігії; організація економіки регулюється і контролюється релігією; сім’я вважається священним релігійним союзом;
2) ідеалістичний, розумово-чуттєвий, ґрунтується ще частково на надра- ціональній, релігійній ідеї, але вже визнає і раціонально-інтелектуальний та чуттєво-сенсорний аспект людського буття. Основна ідея цього типу культури полягає в тому, що об’єктивна реальність частково надчуттєва і частково чуттєва;
3) чуттєвий, переважно сенсорний, емпіричний, світський, ґрунтується на визнанні сенсорності, чуттєвості об’єктивної реальності та її змісту. Провідними принципами цього типу культури стають утилітаризм та приземленість, матеріалізм та гедонізм.
За даними П. Сорокіна, ці типи культур періодично та закономірно змінюють один одного у просторі і часі. Наведені соціокультурні типи спостерігалися в історії давньоєгипетської, вавилонської, греко-римської, індійської, китайської та інших великих цивілізацій.
Наприклад, ідеаціональний тип характеризував брахманську Індію, буддистську та грецьку культури VIII—VI ст. до н. е., а в Західній Європі це були X-XII ст. н. е. Ідеалістичний тип панував у Греції в V-IV ст. до н. е. (часи життя Платона, Аристотеля, Александра Македонського) та в Західній Європі XIII-XIV ст. Починаючи приблизно з XIV ст., новий, чуттєвий принцип стає домінуючим, а разом з ним і заснована на ньому культура [198].На рис. 2 наочно показано (за даними П. Сорокіна), як змінюються у часі релігійна та світська тематика у витворах живопису та скульптури, а також науково-технічні досягнення (у відсотковому відношенні). Останні особливо вражають: якщо з IV по IX ст. налічувалось лише 14 винаходів, а в X-XI ст. — 15, то, починаючи з XII-XIII ст. (65 винаходів) їх кількість стрімко і неухильно зростає: в XIV-XV ст. — 192; XVI ст. — 429; XVII ст. — 691; XVIII ст. — 1574; XIX ст. — 8527; XX ст. — понад 10 тис. [198]. Як видно з рис. 2, найвищого піку релігійна тематика в живопису і скульптурі досягла у XII-XIII ст. (97 %) при одночасній нижній точці світської тематики (лише 3 %), а починаючи з XIV-XV ст., релігійна тематика знижується, а світська, навпаки, зростає, поки у XVII ст. вони майже повністю врівноважуються. Цьому передувала Реформація XVI ст., яка почалася з виступу 1517 р. Мартіна Лютера з 95 тезами, які спростовували основні догмати католицизму. З цього виник протестантизм, який став підмурком майбутніх соціальних революцій XVII ст. у Нідерландах та Англії. З огляду на дані П. Сорокіна, наведені на рис. 2, можна констатувати, що ідеаціональний, переважно духовний тип культури домінував у Західній Європі з IX-X ст. по XII-XIII ст.; ідеалістичний, переважно політичний тип, — з XIV-XV ст. по XVII ст.; чуттєвий, переважно економічний, матеріалістичний тип, — з XVII-XVIII ст. і донині (тобто по 200-300 років на кожний соціокультурний цикл).
Криза сучасної культури і суспільства, за П.
Сорокіним, полягає саме в руйнуванні переважаючої нині чуттєвої системи євро-американської культури. Ми живемо і діємо в один з поворотних моментів людської історії, коли одна форма культури і суспільства (чуттєва) зникає, а інша (духовна) лише з’являється. Такі глобальні явища дуже рідкісні: протягом трьох тисячоліть греко-римської і західної історії подібне спостерігалося лише чотири рази. Такий грандіозний масштаб сьогоднішньої кризи [198].Запропонована П. Сорокіним теорія соціокультурної динаміки розглядає дійсність як процес закономірних перетворень, в ході якого домінуючий світогляд і обумовлені ним основні принципи життєдіяльності поступово вичерпують свої можливості і замінюються одним з двох альтернативних світоглядів. Відповідно змінюються тотальні типи культурних суперсистем. Процес переходу суперсистеми від одного домінуючого світосприйняття до іншого супроводжується радикальною трансформацією соціальних інститутів та соціонормативних зразків суспільної поведінки, що призводить до довгих періодів соціокультурних криз, воєн та інших катаклізмів. У такі кризові періоди спостерігається, за П. Сорокіним, «ефект поляризації», коли, з одного боку, посилюється тенденція серед більшості до моральної індиферентності, рутинної поведінки та пошуку гедоністичного задоволення, а з другого — відбувається орієнтація меншості на альтруїстичну, релігійну, духовну активність [198].