<<
>>

Цикли Миколи Чмихова

^Микола Олександрович Чмихов (1953-1994) — видатний український вчений, доктор історичних наук, професор, автор обґрунтованої наукової теорії космо- геосоціальних циклів. Його життю та творчості присвячена стаття С.

Василь- ченка [29] — колеги та видавця головних праць М. Чмихова [223-225], якою ми послуговуємось.

М. Чмихов розглядав розвиток людства, природи та космосу як нерозрив­ний, взаємопов’язаний процес, керований універсальними законами Всесвіту. Свою оригінальну світоглядну модель український вчений будував на основі вивчення археології, історії, міфології, астрології, а також астрономії та інших природни­чих наук. Зокрема, він скоригував теорію астрономічного циклу О. Петерсона, згідно з якою майже через 1600 років змінюються на Землі кліматично-екологічні епохи, кожну з яких поділяють на три рівні фази: вологу, перехідну і суху. Головним М. Чмихов вважав «універсальний закон всесвітнього кругообігу», який реалізується через циклічні космічні, природні та суспільні катаклізми, що зумовлюються за­гальними циклами обертання небесних тіл у космічному просторі. Ці катаклізми відбуваються, коли планети змінюють свій обертальний рух і відбуваються не­звично часті затемнення Сонця і Місяця. Такий «розлад» триває кілька років, а його кульмінація відбувається в рік, коли збігаються весняне рівнодення і новий місяць (з обов’язковим сонячним затемненням). Головну роль в цьому відіграє зв’язок Сонця, Землі і Місяця. «Розлад» в Сонячній системі спричинює на Землі землетруси, пожежі, урагани, потопи, а в суспільстві — всеохопну кризу, за якої гинуть світогляди, держави, політичні та економічні моделі. Після загальноси- стемного безладу небесні тіла відновлюють стабільний рух, а на Землі починає формуватися новий клімат, з’являється якісно новий світогляд та принципово нові етносоціальні утворення [29].

Увесь теперішній загальнопланетарний світ, за М.

Чмиховим, історія яко­го поділяється на 16-вікові відтинки, виник під впливом грандіозної катастрофи під час «Творення світу», і він існуватиме близько 8 тис. років, після чого, в «кінці часів», він якісно видозміниться. За М. Чмиховим, «великі зміни відбуваються на зламах 532-річних циклів (третин кожної 1596-річної епохи), дуже різкі — на зла­мах 1596-річних циклів (злами епох), грандіозні — на зламах 7980-річних циклів (злам п’яти епох), а найжахливіші — наприкінці 9576-річного циклу (наприкінці шести епох). Цей цикл завершується 2015 р. Злами епох завжди розпочинаються війнами на Близькому Сході й через деякий час навалами в Європу. При цьому моделі якісно нових цивілізацій під час епохальних зламів зароджуються в «пупі Землі», до якого належить Північне Причорномор’я, тобто територія сучасної України, а вже потім вони поширюються на всю планету. До того ж абсолютного збігу початків космічних, геологічних та суспільних катастроф не буває, оскільки суспільство завжди починає оновлюватися ще до кульмінації космічного катакліз­му [29].

Головною цивілізаційною «одиницею» М. Чмихов вважав природно-істо­ричний цикл тривалістю 1596 років (епоха), який поділяє на три рівні частини по 532 роки кожна (період). 532-річний період складається з двох рівних 266-річних етапів, а останні — з двох 133-річних піветапів [224, 5, 12]. На межі 1596-річних епох у Сонячній системі виникає напруга, коли Сонце, Земля і Місяць незвично часто утворюють абсолютно пряму лінію, що призводить до частих місячних і со­нячних затемнень. З огляду на викладене цікаво зазначити, що, на думку сучасних дослідників, згадуваний вже давній мезоамериканський календар на «Воротах Сонця» з Тіауанако датується 11-12 тис. років тому, коли доба становила 30 годин, а місяць 24 доби і протягом цього місяця Земля «закривалася» Місяцем 19 разів

(та епоха теж вважається катастрофічною, в ході якої відбулося грандіозне та­нення льоду, підвищення на кілька десятків (!) метрів рівня Світового океану та гіпотетичне зникнення платонівської Атлантиди) [68].

Подібні кризи (трохи слабші) відбуваються і на зламі трьох періодів природ­но-історичної епохи, що обумовлює відповідні зміни у земному кліматі (вологий, перехідний, сухий). Збіг нового місяця (молодика), коли Місяць проходить між Зем­лею і Сонцем, з весняним рівноденням, коли Сонце перетинає лінію екватора, відбу­вається лише раз на 532 роки, що обов’язково супроводжується частковим, а раз на 2660 років — повним сонячним затемненням. 532-річний цикл обумовлюється іншими відомими циклами: 19-річним колом Місяця (фази Місяця припадають на одні й ті самі календарні дати) та 28-річним колом Сонця (при його завершенні та­кож повторюються дні тижня і числа календаря). Місячний цикл, помножений на сонячний, дає в сумі 532 роки — період, який в давнину називали «індиктионом». Три таких «індиктиони» становлять три періоди 1596-річної епохи [29].

За М. Чмиховим, п’ять епох становлять великий християнський цикл — 7980 років, а загальноголоценовий цикл дорівнює шести епохам і, відповідно, — 9576 рокам [43, 285]. Нинішня загальноцивілізаційна модель, на думку україн­ського вченого, зародилася і розвинулася саме в загальноголоценовому періоді, який розпочався водночас з початком мезоліту у 7562 р. до н. е. і має завершитися у 2015 р., що майже збігається із закінченням сучасної епохи у давньому календарі майя та ацтеків (2012 р.). Отже, ми перебуваємо напередодні чергової епохи, яка, ймовірно, буде першою в наступному 9576-річному циклі. Перехідний період між цими епохами, на думку М. Чмихова, вже розпочався: у 1983-1999 рр. збіглися всі максимуми 11-річних циклів сонячної активності О. Чижевського [228]; з 1996 р. по 2083 р. відбудуться значні зміни клімату Землі внаслідок аномально частих со­нячних та місячних затемнень. Загалом періодом переходу до наступної епохи будуть 1996-2015 рр. [29; 224].

Піковий момент цього «кінця світу» М. Чмихов прогнозує напровесні (весня­не рівнодення), коли на сході Сонця станеться повне сонячне і через 14 діб — повне місячне затемнення.

Зазначеним умовам найкраще відповідає ситуація по­чатку ХХІ ст., коли закінчиться остання в загальноголоценовому циклі 1596-річна епоха та відбудеться нашарування серії сонячних затемнень у день весняного рів­нодення. У 2015 р. після затемнення Сонця (в п’ятницю, 20 березня) в момент його сходу (о 9 год 37 хв за світовим часом) спостерігатиметься через два тижні і затемнення Місяця (4 квітня). Прикметно, що до ситуації 2015 р. подібна відбува­лася лише в 646 р. до н. е., між якими пролягло 2660 років, що, за М. Чмиховим, становить великий цикл затемнень [29; 224, 285].

«Градація епох» Миколи Чмихова [29]:

• 7562 р. до н. е. — перехід від палеоліту до мезоліту, початок 9576-річного циклу розвитку людства та нинішньої природно-кліматичної епохи — голоцену;

• 5966 р. до н. е. — початок протонеоліту та «творення світу» за антіохійсь- кою ерою;

• 4370 р. до н. е. — початок неоліту та славнозвісної Трипільської працивіліза- ції;

• 2774 р. до н. е. — початок бронзового віку та розвиток перших високих цивілізацій;

• 1178 р. до н. е. — початок ранньозалізного віку та міграцій індоєвропейців (зокрема, «народів моря»);

• 419 р. до н. е. — початок середньовіччя та сучасної епохи, останньої майже в 10-тисячному загальноголоценовому циклі;

• 2015 рік — кінець 9576-річного циклу та сукупний кінець його складових циклів (зокрема, нинішньої 1596-річної епохи), кінець голоцену і «кінець світу», початок переходу людства до якісно нового стану.

У наведеній «градації епох» дати засвідчують найкритичніші ситуації у зв’язку між Сонцем, Землею і Місяцем на межі астрономічних циклів О. Петерсо­на (збіг весняного рівнодення з новим місяцем і загальна напруга в Сонячній си­стемі), але, як зазначено, існує ще й три періоди в кожній такій епосі. Наприклад в останню, сучасну 1596-річну епоху, ці 532-річні періоди були такі: 419-951 рр. — закінчення формування слов’ян; 951-1483 рр. — розвиток києво-руської ет- носпільноти; 1483-2015 рр. — становлення українців. Варто наголосити, за М.

Чмиховим, і на якісних ознаках 266-річних етапів (напівперіодів): 419-685 рр. — становлення ранньоукраїнських етнічних груп і культур; 685-951 рр. — перехід до єдиної Київської держави; 951-1217 рр. — розквіт Київської Русі; 1217-1483 рр. — монгольське та литовське поневолення; 1483-1749 рр. — польське домінування; 1749-2015 рр. — російське домінування та початок незалежності України. Набли­жені до цього визначення М. Чмихов дав і для 133-річних напіветапів, зокрема, останній з них (1882-2015) він охарактеризував як розквіт і кризу сучасної епохи, що супроводжується утвердженням і трансформацією у світовому масштабі двох ворогуючих імперіалістичних тенденцій: капіталістичної та комуністичної [224, 11-12].

Найголовнішим цивілізаційним завданням Північного Причорномор’я, а отже, і України є, за М. Чмиховим, формування якісно нових ідей, світоглядів, філософій, релігій, оскільки нині вона переходить до принципово нової історич­ної доби. «Кінця світу» не буде, переворот 2015 р. — це не загибель людства, а перехід його на якісно вищий щабель розвитку» [29].

<< | >>
Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Цикли Миколи Чмихова: