Вішну - охоронець Всесвіту
У Ведах Вішну відведене порівняно скромне місце, хоча він і приналежний до числа основних богів. У Брахманах його значення зростає, але лише в епосі і Пуранах Вішну стає першорядною фігурою.
Ім’я Вішну тлумачиться як «Проникаючий в усе», «Всеосяжний». Інші етимологи іноді припускають неіндоєвропейсь- ке походження імені Вішну, вважаючи, що його образ увібрав в себе елементи з доарійського субстрату. Водночас в протоіндійських матеріалах ніяких натяків на Вішну досі не виявлено (крім зображення птаха на одній з печаток Хараппи, в якому дослідники вбачають прообраз Гаруди, їздового птаха Вішну). У ведійській літературі ім’я Вішну зустрічається близько ста разів, зокрема він згаданий в кількох гімнах Ріґведи, а один з її гімнів цілком присвячено йому. У цих гімнах прославляються три кроки Вішну, якими він зміряв земні сфери. Вже в давньоіндійській традиції ці три кроки тлумачили як рух Сонця — від сходу через зеніт до заходу. З цього міфологи зробили висновок, що Вішну спочатку був сонячним божеством [139, I, 238].У Ведах Вішну виступає як молодший партнер Індри (звідси ім’я Упендра, «молодший Індра») в боротьбі проти демона Врітри, але поступово Вішну перебирає в цьому сюжеті головну роль (звідси ім’я Атіндра, «більший, ніж Індра»). У Брахманах коло міфів, пов’язаних з Вішну, розширюється. У них Вішну здійснює подвиги на благо пригноблюваних і гноблених, до нього звертаються боги по допомогу в критичних ситуаціях. В епосі сам Вішну (або у вигляді своїх аватар Рами і Крішни) є центральним персонажем. Відбувається також ототожнення Вішну і божества Нараяни. З 18 головних Пуран 6 присвячені Вішну, в яких Вішну-Нара- яні відводиться вище місце в тріаді головних богів індуїзму і він проголошується Абсолютом, джерелом, основою і суттю буття. Таким чином, світ постає як форма існування Вішну, а наприкінці кожного світового циклу Вішну вбирає в себе Всесвіт і занурюється в сон, лежачи на змієві Шеші, що плаває у Світовому океані.
Коли Вішну прокидається і замишляє нове творіння, з його пупа проростає лотос, а з лотоса з’являється Брахма, який і здійснює безпосередньо акт творення світу [139, I, 239].У міфі про сколочування океану над богами владарює Вішну-Нараяна і він же віднімає в асурів здобуту амриту, перевтілившись у прекрасну жінку. Вішну відіграє також вирішальну роль у битві богів і асурів. Мотив торжества над злом і ухвалення для цієї мети певної зовнішності є основним змістом міфів про аватар Вішну. В усіх своїх проявах Вішну уособлює енергію, яка упорядковує Космос, вона постає в безлічі подоб: від невимовного Абсолюту до особистісного Бога, до якого людина може відчувати сильну емоційну прихильність (бхакті). Уявлення про Вішну, про його зовнішність зазнали ряд трансформацій [139, I, 239]:
• у Ведах Вішну наділений невизначено антропоморфними рисами: він високий на зріст юнак, «широко ступаючий»;
• в іконографії, яка склалася пізніше, Вішну зазвичай зображається лежачим на змії Шеше або стоячим у всеозброєнні юнаком: в одній з чотирьох рук його — чакра (букв. «круг», «диск»), специфічна зброя на зразок бумеранга, наділена надприродною силою; в другій руці — мушля; в третій — булава (палиця); у четвертій — лотос або лук.
Колір шкіри Вішну — темно-синій, колір одягу — жовтий, як і у його аватар Рами і Крішни (в Махабхараті, проте, зустрічаються твердження, що шкіра Вішну набуває різного кольору залежно від юги). Дружина Вішну — Лакшмі (давньо- інд. «добрий знак», «щастя», «краса») — богиня щастя, багатства і краси. Інше її ім’я — Шрі («процвітання», «слава»). Іноді Лакшмі ототожнюється з Сарасваті, богинею мудрості, дружиною Брахми. За деякими уявленнями, Лакшмі виникла на самому початку творення, спливши з первозданних вод на квітці лотоса (звідси такі її імена, як Падма або Камала — «лотоносна»). Вішну і Лакшмі втілюють у вішнуїзмі основні начала і стихії буття. Вважається також, що Лакшмі супроводжує Вішну в усіх його аватарах, втілюючись в Сіту — чоловіка Рами, в Рукміні — дружину Крішни або в Раджу — його кохану [139, II, 35-36].
Вішну має багато різних імен. Харі (букв. «рудувато-коричневий», але тлумачиться як «Рятівник»), Говінда («Пастух»), Кешава («Благоволосий»), Мадхусудана («Вбивця демона Мадху»), Мурарі («Ворог демона Мури»), Пурушоттама («Кращий з людей» або «Вищий дух»). Звичайне місцеперебування Вішну — вершина гори Меру, а його їздова тварина — цар птахів Гаруда. Іноді Вішну називали також сином Адітіі Кашьяпи [139, I, 239].
Зображення Вішну відтворене на рис. 83.
Рис. 83. Бог Вішну [139, I, 239]