Шива (давньоінд. «благий», «той, що приносить щастя») як самостійне божество був включений в індуїстський пантеон досить пізно (близько 200 р. до н. е.), проте витоки його культу сягають глибокої давнини.
На печатях, знайдених при розкопках «хараппських» міст долини Інду (ІІІ—II тис. до н. е.) є зображення триликого і рогатого божества, оточеного звірами, в якому можна розпізнати прототип Шиви в його функції «господаря тварин» (Пашупаті).
Багато атрибутів Шиви були властиві ведійському Рудрі. У процесі тривалої асиміляції в Шиві були синтезовані риси різних арійських і неарійських богів з їх власними культами і функціями, які суперечливо переплітаються в образі Шиви і відображені в його епітетах: Угра («лютий»), Шамбху («милостивий»), Калу (втілення часу), Джала- мурті (втілення водної стихії) [139, II, 642].Шиві приносять людські жертви (Мхб. II 20), і він же є винищувачем асурів, а для своїх адептів-шиваїтів він і зовсім — Вища Істота, яка втілює сили, що творять і руйнують в універсумі: Махадева («великий бог»), Махешвара («великий господар»), Бхава («суще»). Втіленням космічної енергії Шиви, регулюючої світовий порядок, є його оргіастичний танець — «тандава», який Шива в якості Натараджі («царя танцю») виконує разом зі своєю дружиною Деві на тілі убитого ним асури Апасмари (що нагадує діонісійський культ). Одна з пуранічних легенд розповідає, що змій Шеша покинув Вішну і багато років здійснював покаяння, щоб бути допущеним до танцю Шиви. За іншою легендою, Шива підкорив своїм танцем 10 тисяч ворожих йому аскетів, під час якого убив тигра і зробив з його шкури для себе накидку, надів на свою шию змію, як намисто, і навіки затиснув у своїй лівій руці антилопу. Тоді аскети, а за ними і всі боги визнали над собою владу Шиви [139, II, 643].
Творчі аспекти образу Шиви втілені в його основному символі — лінзі-фа- лосі. Зображення лінги у вигляді кам’яної колони, що покоїться на йоні — жіночому символі, поширені по всій Індії і є головним об’єктом культу Шиви. У Махабха- раті (XIII 14, 33) йдеться, що знак творіння — не лотос (емблема Лакшмі), не диск (емблема Вішну), не ваджра (емблема Індри), а лінга і йоні, і тому Шива — верховний бог і творець світу. Згідно з іншим міфом, під час суперечки Брахми і Вішну, кого з них вважати творцем, перед ними раптом виник неозорий палаючий лінга. Намагаючись знайти його початок і кінець, Вішну у вигляді кабана спустився під землю, а Брахма у вигляді гусака злетів на небо, але обидва не досягли мети. Тоді вони визнали Шиву найвеличнішим з богів. Подібний аспект культу Шиви відтворений також в уявленні про нього як про двостатеву істоту — Ардханаршиварі, з правою — чоловічою і лівою — жіночою половинами [139, II, 643].