<<
>>

Увесь відомий і невідомий нам Всесвіт·, за уявленнями стародавніх (як, утім, і багатьох сучасних) дослідників, вичерпується поняттями Хаосу і Космосу (як, наприклад, людська психіка вичерпується поняттями несвідомого і свідомого).

Отже, Всесвіту властиві всі необхідні «хаотичні» й «космічні» якості, певне поєд­нання яких і становить його існування. Проте Хаос і Космос не рівнозначні, оскільки останній виникає з першого й у ньому ж зникає.

Тому Хаос є особливою праматерією (чи праматір’ю?), у якій потенційно міститься все можливе суще, що закономірно походить з нього і так само закономірно в нього повертається. Пер­шопричиною циклічних зароджень (і згасань) космічного з хаотичного є певна енергія, персоніфікована, можливо, у релігійно-міфологічних системах в образі Бога-Творця (тобто, по суті, вселенської сутності).

Так, у космогонічних міфах Стародавнього Єгипту Хаос втілюється в образі первородного Океану, всередині якого перебуває Творець, який з цього Океа­ну-Хаосу творить усе суще. Та сама картина описана в одному з океанійських міфів про створення світу богом Тане. У китайській міфології Хаос також постає насам­перед місцем народження початку, розвиток якого і приводить до виникнення Всесвіту (що складається, як ми пам’ятаємо, з Хаосу і Космосу). У давньоіндій­ській релігії Хаос — це «непроглядна безодня», у якій містилося «Єдине щось». Біблійний варіант переказу про Хаос прямо вказує на його створення Богом-Бать- ком (тобто Богом Всесвіту), з якого він послідовно творить Космос шляхом введення серії основоположних розпізнавальних ознак: пітьма — світло, вода — твердь, ніч — день, верх — низ, чоловіче — жіноче тощо [90, ІІ, 581-582].

За допомогою чого чи кого відбувається творення? У Біблії, наприклад, сказано, що «Земля була пуста і порожня, і пітьма над безоднею, і Дух Божий ширяв над водою» (Бут., 1, 2), тобто творення, треба думати, відбувалося за допомогою осо­бливої (можливо, повітряної) субстанції. У шумерській космогонії виникнен­ня з Хаосу Неба і Землі відбувається завдяки тому, що цю нерозривну спочатку злитість божественної подружньої пари порушує їхній син Енліль, який відокре­мив батьків одне від одного.

При цьому, як відзначає В. Топоров, загроза Хаосу виникає саме з появою Енліля (елемент «ліль», за однією з версій, означає вітер, повівання повітря). Його повітряна субстанція і була, власне, першим заповнен­ням уже космічного простору (аналогічну роль у давньоєгипетській міфології відіграє бог повітря Шу). У згадуваній вже ведичній картині створення світу «Єдине щось» «дихало» (тобто вже виділяло із себе певний «дух», «повітря»), а стародавні греки навіть вважали Хаос повітрям, що заповнює простір між небом і землею. Водночас, згідно з ведичною традицією, це «Єдине щось», своєю чер­гою, породжене силою жару (тапасу), що, ймовірно, споконвічно був присутній у Хаосі [90, ІІ, 579-581].

В уривку з «Брихадараньяка-упанішади», що наводить у своїй статті В. Топо­ров, сказано: «Спочатку цей [світ] був водою. Ця вода створила дійсне — це Брах­ман. Брахман [створив] Праджапаті. Праджапаті — богів...» [56, ІІ, 582]. Брахман (букв. «здуватися», «спухати», тобто субстанція, пов’язана з повітрям) — це вища об’єктивна реальність в індуїзмі, абсолют, творче начало, в якому все виникає, існує і припиняє існування, а також вищий бог, творець, прояв першого [90, 1, 186]. Праджапаті (букв. «володар потомства» або творіння) — також бог-творець усього сущого в давньоіндійській релігії і міфології, що виник з Хаосу-океану як золотий зародок, як божество з творчими потенціями, що стало єдиним господа­рем творіння. У давньоіндійському епосі Праджапаті стає епітетом Брахми або навіть його особливою іпостассю [90, ІІ, 329], як, можливо, Дух Божий у біблій­ній традиції.

У давньокитайських релігійних трактатах з Хаосу постають два первинних божества, що почали його впорядкування і, отже, «космізацію», або творення по­чинається з того, що чисте ці (ці — нерозчленована першоматерія, першоефір) стає небом, каламутне ці — землею (Конфуцій і його послідовники). Особлива версія, на думку В. Топорова, міфу про початкову масу злитих воєдино Неба і Зем­лі, всередині якої зароджується Пань-гу (першопредок, перша істота), який відо­кремив їх одне від одного за 18 тис.

років (подібно шумерському і єгипетському богам повітря). Лао-Цзи стверджував, що в Хаосі, перш ніж виникли Небо і Зем­ля, зароджується позбавлене форми дао, яке можна вважати матір’ю Піднебес­ної і яке виступає як творче організуюче начало. У шумерській версії космогонії (відмінної від наведеної вище за Енлілем) Хаос уявляється як заповненість усього простору Світовим океаном, у надрах якого також перебуває прамати всього су­щого (Намму) [50, ІІ, 581-582].

Отже, наведені стародавні космогонічні схеми вказують на характерну по­слідовність в акті виникнення Космосу з Хаосу. Спочатку, згідно з цими давніми повір’ями, існує Хаос (рівночасно «все і ніщо»), у якому, проте, міститься деяка не- створена енергія, що породжує «силою жару» певну повітряну субстанцію — рух, а остання зумовлює появу двох протилежних начал (як правило, Неба і Землі), які породжують згодом усе інше. Інакше кажучи, з нерозчленованого і беззнакового Хаосу (уособлюється водною стихією) послідовно з’являються вогонь, повітря і зем­ля, різнобічне поєднання і взаємодія яких (разом з водою) породжує всю розмаїтість сущого. Як нестворена енергія, що первісно міститься в Хаосі, виступає, ймовірно, ефір. Він понад усе підходить для образу Вищої Істоти, яку неможливо відобрази­ти — розсіяного всюди Бога Всесвіту, який керує водночас Хаосом і Космосом.

Диференціація в первісно єдиному Хаосі основних стихій (першоелементів) приводить до виникнення Космосу й основних протиставлень (світло — пітьма, чоловіче — жіноче, верх — низ, позитивне — негативне та ін.), що згодом (як ло­гічне продовження цих протиставлень) призводить до антагонізму двох головних (і єдиних) складових Всесвіту — Хаосу і Космосу). Хаос, що ототожнюється те­пер з низом, злим началом, водним і підземним світом, світовою безоднею і всесвітнім чудовиськом, протистоїть верхньому, небесному (а отже, сонячному і повітряному) світові на чолі з добрим небесним божеством. Наразі розвиток Космосу так само, як його народження, визначається, вочевидь, об’єктивними всесвітніми законами, згідно з якими він по якомусь часі повертається в Хаос. Ці гіпотетичні закони мають, імовірно, циклічний характер, коли, наприклад, Космос, зароджуючись, проходить послідовно «ери» вогню, води, повітря, землі. Початок і кінець кожного такого космічного циклу утворюють, очевидно, особ­ливі «порубіжні» епохи, коли все і вся обертається на свою протилежність, що відобразилось в поширеній повсюдно на Землі темі Світового дерева і похідних від неї релігійно-міфологічних системах.

<< | >>
Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Увесь відомий і невідомий нам Всесвіт·, за уявленнями стародавніх (як, утім, і багатьох сучасних) дослідників, вичерпується поняттями Хаосу і Космосу (як, наприклад, людська психіка вичерпується поняттями несвідомого і свідомого).: