Увесь відомий і невідомий нам Всесвіт·, за уявленнями стародавніх (як, утім, і багатьох сучасних) дослідників, вичерпується поняттями Хаосу і Космосу (як, наприклад, людська психіка вичерпується поняттями несвідомого і свідомого).
Отже, Всесвіту властиві всі необхідні «хаотичні» й «космічні» якості, певне поєднання яких і становить його існування. Проте Хаос і Космос не рівнозначні, оскільки останній виникає з першого й у ньому ж зникає.
Тому Хаос є особливою праматерією (чи праматір’ю?), у якій потенційно міститься все можливе суще, що закономірно походить з нього і так само закономірно в нього повертається. Першопричиною циклічних зароджень (і згасань) космічного з хаотичного є певна енергія, персоніфікована, можливо, у релігійно-міфологічних системах в образі Бога-Творця (тобто, по суті, вселенської сутності).Так, у космогонічних міфах Стародавнього Єгипту Хаос втілюється в образі первородного Океану, всередині якого перебуває Творець, який з цього Океану-Хаосу творить усе суще. Та сама картина описана в одному з океанійських міфів про створення світу богом Тане. У китайській міфології Хаос також постає насамперед місцем народження початку, розвиток якого і приводить до виникнення Всесвіту (що складається, як ми пам’ятаємо, з Хаосу і Космосу). У давньоіндійській релігії Хаос — це «непроглядна безодня», у якій містилося «Єдине щось». Біблійний варіант переказу про Хаос прямо вказує на його створення Богом-Бать- ком (тобто Богом Всесвіту), з якого він послідовно творить Космос шляхом введення серії основоположних розпізнавальних ознак: пітьма — світло, вода — твердь, ніч — день, верх — низ, чоловіче — жіноче тощо [90, ІІ, 581-582].
За допомогою чого чи кого відбувається творення? У Біблії, наприклад, сказано, що «Земля була пуста і порожня, і пітьма над безоднею, і Дух Божий ширяв над водою» (Бут., 1, 2), тобто творення, треба думати, відбувалося за допомогою особливої (можливо, повітряної) субстанції. У шумерській космогонії виникнення з Хаосу Неба і Землі відбувається завдяки тому, що цю нерозривну спочатку злитість божественної подружньої пари порушує їхній син Енліль, який відокремив батьків одне від одного.
При цьому, як відзначає В. Топоров, загроза Хаосу виникає саме з появою Енліля (елемент «ліль», за однією з версій, означає вітер, повівання повітря). Його повітряна субстанція і була, власне, першим заповненням уже космічного простору (аналогічну роль у давньоєгипетській міфології відіграє бог повітря Шу). У згадуваній вже ведичній картині створення світу «Єдине щось» «дихало» (тобто вже виділяло із себе певний «дух», «повітря»), а стародавні греки навіть вважали Хаос повітрям, що заповнює простір між небом і землею. Водночас, згідно з ведичною традицією, це «Єдине щось», своєю чергою, породжене силою жару (тапасу), що, ймовірно, споконвічно був присутній у Хаосі [90, ІІ, 579-581].В уривку з «Брихадараньяка-упанішади», що наводить у своїй статті В. Топоров, сказано: «Спочатку цей [світ] був водою. Ця вода створила дійсне — це Брахман. Брахман [створив] Праджапаті. Праджапаті — богів...» [56, ІІ, 582]. Брахман (букв. «здуватися», «спухати», тобто субстанція, пов’язана з повітрям) — це вища об’єктивна реальність в індуїзмі, абсолют, творче начало, в якому все виникає, існує і припиняє існування, а також вищий бог, творець, прояв першого [90, 1, 186]. Праджапаті (букв. «володар потомства» або творіння) — також бог-творець усього сущого в давньоіндійській релігії і міфології, що виник з Хаосу-океану як золотий зародок, як божество з творчими потенціями, що стало єдиним господарем творіння. У давньоіндійському епосі Праджапаті стає епітетом Брахми або навіть його особливою іпостассю [90, ІІ, 329], як, можливо, Дух Божий у біблійній традиції.
У давньокитайських релігійних трактатах з Хаосу постають два первинних божества, що почали його впорядкування і, отже, «космізацію», або творення починається з того, що чисте ці (ці — нерозчленована першоматерія, першоефір) стає небом, каламутне ці — землею (Конфуцій і його послідовники). Особлива версія, на думку В. Топорова, міфу про початкову масу злитих воєдино Неба і Землі, всередині якої зароджується Пань-гу (першопредок, перша істота), який відокремив їх одне від одного за 18 тис.
років (подібно шумерському і єгипетському богам повітря). Лао-Цзи стверджував, що в Хаосі, перш ніж виникли Небо і Земля, зароджується позбавлене форми дао, яке можна вважати матір’ю Піднебесної і яке виступає як творче організуюче начало. У шумерській версії космогонії (відмінної від наведеної вище за Енлілем) Хаос уявляється як заповненість усього простору Світовим океаном, у надрах якого також перебуває прамати всього сущого (Намму) [50, ІІ, 581-582].Отже, наведені стародавні космогонічні схеми вказують на характерну послідовність в акті виникнення Космосу з Хаосу. Спочатку, згідно з цими давніми повір’ями, існує Хаос (рівночасно «все і ніщо»), у якому, проте, міститься деяка не- створена енергія, що породжує «силою жару» певну повітряну субстанцію — рух, а остання зумовлює появу двох протилежних начал (як правило, Неба і Землі), які породжують згодом усе інше. Інакше кажучи, з нерозчленованого і беззнакового Хаосу (уособлюється водною стихією) послідовно з’являються вогонь, повітря і земля, різнобічне поєднання і взаємодія яких (разом з водою) породжує всю розмаїтість сущого. Як нестворена енергія, що первісно міститься в Хаосі, виступає, ймовірно, ефір. Він понад усе підходить для образу Вищої Істоти, яку неможливо відобразити — розсіяного всюди Бога Всесвіту, який керує водночас Хаосом і Космосом.
Диференціація в первісно єдиному Хаосі основних стихій (першоелементів) приводить до виникнення Космосу й основних протиставлень (світло — пітьма, чоловіче — жіноче, верх — низ, позитивне — негативне та ін.), що згодом (як логічне продовження цих протиставлень) призводить до антагонізму двох головних (і єдиних) складових Всесвіту — Хаосу і Космосу). Хаос, що ототожнюється тепер з низом, злим началом, водним і підземним світом, світовою безоднею і всесвітнім чудовиськом, протистоїть верхньому, небесному (а отже, сонячному і повітряному) світові на чолі з добрим небесним божеством. Наразі розвиток Космосу так само, як його народження, визначається, вочевидь, об’єктивними всесвітніми законами, згідно з якими він по якомусь часі повертається в Хаос. Ці гіпотетичні закони мають, імовірно, циклічний характер, коли, наприклад, Космос, зароджуючись, проходить послідовно «ери» вогню, води, повітря, землі. Початок і кінець кожного такого космічного циклу утворюють, очевидно, особливі «порубіжні» епохи, коли все і вся обертається на свою протилежність, що відобразилось в поширеній повсюдно на Землі темі Світового дерева і похідних від неї релігійно-міфологічних системах.