ВИСНОВКИ: «ЕВОЛЮЦІЯ» БОГІВ НА ПРИКЛАДІ ЗАХІДНОСЕМІТСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

Існуючі археологічні й історичні свідчення вказують на те, що спочатку Єдиний Бог, творець і вищий правитель Всесвіту, мав, імовірно, одне спільне наймену­вання, що поділилося з часом на кілька імен.

Як відомо зі старозавітної частини Біблії (або з юдейської Тори), Бог має кілька імен:

Адонай — буквально означає «Господьмій» або «Господьусього», яке вживалося зазвичай для заміщення «невимовлюваного» імені Єгова;

Єгова (Яхве) — витлумачується як «буття»; «присутність», «творець», «який творить подих» або «ронитель блискавки і дощу» (тобто громовержець, бог родючос­ті), нарешті, «бог, який говорить». Це ім’я зустрічається в Біблії близько 7 тис. ра­зів. За давньоєврейськими переказами, слово Єгова вважалося страшним, і тому вимовлялося тільки одним первосвящеником, і до того ж лише один раз на рік, і тільки у святая святих храму;

Елохим — виражає значення квінтесенції, вищого ступеня якості, повноти бо­жественності в особі Єдиного Бога (корінь «ел» являє собою варіант загальносе- мітського позначення Бога — наприклад, Ілу, Аллах). Це ім’я зустрічається в Біблії близько 2 тис. разів. Водночас архаїзована біблійна образність зберегла деякі ре­лікти найдавніших загальносемітських уявлень про Еля як крилатого сонячного бога (що нагадує образи давньоєгипетського Атона), відомого, наприклад, у Фінікії і Біблі;

Саваоф (букв. «воїнство», «сонм») — ще одне з імен Бога в іудаїстичній і християнській традиціях, який постає у Старому Заповіті і Торі як «господь во­їнств», «вседержитель», «володар сил».

Крім згаданих вище імен, якими Творець іменується у Старому Заповіті, там зустрічається ще й Бог Всевишній (євр. Ел-Еліон). Його священиком є Мелхісе- дек (букв. «цар правди»), цар Салімський (правитель Єрусалиму ще до підкорення його давніми євреями), заступником якого і є Ел-Еліон — «Володар неба і землі», «Бог Всевишній» [145, І, 970]. На думку укладачів і трактувальників Тлумачної Бі­блії, Мелхіседек був останнім представником універсального світового священства (яке існувало, імовірно, до біблійного потопу), а Ел-Еліон — ім’я Істинного Бога, яке зустрічається і в інших місцях Святого Письма (Числа, XXIV, 16; Втор., ХХХІІ, 18; Пс., VII, 18; IX, 2), які відтворюють його «як вищу світову силу і верховне пану­вання, що простирається на весь всесвіт». Тим самим іменем називалося і верховне божество фінікійців, котрі пам’ятали, ймовірно, ще задовго до приходу в Ханаан євреїв «про істинного Бога» [145, І, 98].

Наведені та інші імена Ела приналежні Єдиному Богу та є ніби вищим сту­пенем його божественного і, безумовно, небесного прояву на землі, очищені від усього минущо-людського і гріховно-земного. Але так, очевидно, було не завжди, і вивчення «еволюції» божих імен (наскільки це можливо) дає змогу «зазирнути» у «створення світу», що постав, як відомо, з Хаосу, від самого початку. Перипе­тії боротьби космічного і хаотичного начал, упорядкування Хаосу й утворення з його частини Космосу знайшли своє відображення й у найістотнішому — іменах Бога, які, як побачимо пізніше, містили в собі в різний час такі самі різні аспекти і функції.

Проте християни (як і представники інших конфесій), які читають один з перекладів єврейської Біблії, як правило, не бачать будь-яких розбіжностей у най­менуванні Бога і змушені «на віру» приймати «богообрану» версію, часто вико­ристовувану нині сіоністами для обґрунтування доктрини расово-етнічної пе­реваги. Різні ж божі імена беруть свій початок від таких самих різних божеств західносемітської і передуючих їй міфологій, які з розвитком монотеїстичної тенденції (що спостерігається, до речі, і в інших релігійно-міфологічних систе­мах) зливаються в образ Єдиного Бога, наділеного різними аспектами, функці­ями й іпостасями. Зупинимось докладніше на іменах божеств, які зустрічаються в найдавнішій частині західносемітської релігійно-міфологічної системи — релігії фінікійців.