Вішвакарман: «Творець усього»

Вішвакарман (давньоінд. «творець усього») — у ведійській та індуїстській релігії божественний Творець Всесвіту, творець і поет. Істотно, що як епітет слово «Вішва­карман» у Ріґведі» стосується як Індри, так і Сур’ї, а у «Ваджасанейї-самхіте» — Пра­джапаті, з яким Вішвакарман у ряді випадків ототожнюється.

Рис. 76. Сакральна генеалогія Неба й Землі

демонів-ракшасів місто Ланка (Рамаяна), палац для бога багатства Кубери й для Ва- руни, створює прекрасну діву, віддає богині Калі сокиру, персні й намиста; робить літаючу колісницю «Пушпака» для Кубери, гірлянду, зброю тощо. Вішвакарман обростає згодом і родинними зв’язками: він син Прабхаси (давньоінд. «світло», «сяйво») і онук Дхарми (божественного мудреця, бога справедливості, що пер­соніфікує поняття «дхарми» — закону, морального правопорядку, доброчесності); у нього дочка Санджія (одружена із Сур’єю) і син Нала, ватажок мавп і будівель­ник, легендарний індійський цар. Іноді, у більш пізніх джерелах, батьком Вішва- кармана визнається Брахма [139, I, 237-238].

Дхарма вважався богом справедливості й закону, в індуїстській релігії був або сином самого Брахми й одним із Праджапаті, або сином Атрі — великого ріші, що народився з думки Брахми.

У Ріґведійських гімнах Вішвакарману (Х, 81; Х, 82) стверджується, що саме він, «один бог», породив Небо й Землю. Вказується також на його триіпо­стасність, оскільки Вішвакарман має свої вищі, середні й нижчі стани. Він на­званий Самосущим, що нагадує біблійне ім’я Єгови. Вішвакарман жертвує собі власне тіло (що ототожнює його з велетнем Пурушею) і тим самим зміцнює його, тобто створені з його тіла світи він також періодично жертвує як жрець. Вішва­карман «мудрий думкою», що нагадує інший ведичний текст — «Гімн про створен­ня світу», де думка породжує бажання, бажання — жар, а останній — «Щось Єди­не», що зумовило створення всього іншого світу. Іншими словами, Ріґведійські гімни Вішвакарману вказують на нього як на першотворця всього сущого, як на «вищий прояв». Він «є Єдине по ту сторону Семи Мудреців», тобто перебуває за сузір’ями, «по ту сторону Неба й Землі», «по ту сторону богів і асурів». Саме Вішвакарман сприймається «як Перший зародок, де зійшлися разом всі боги». З нього, «з пупа Ненародженого стирчить Щось, на що спираються всі істоти». Вішвакармана не можна побачити, оскільки «ви не зможете знайти того, хто по­родив все [це]» (РВ Х, 82). Таким чином, космогонічний акт у гімнах Вішвакар­ману представлений як ряд станів або форм єдиного Бога-Творця, здійснюваний через жертвопринесення самому собі.