Ведизм і його трансформації

Арійські уявлення — це монотеїстичні уявлення про єдиного і універсально­го, триіпостасного Творця. Можливий час укладання знань, які лягли в тексти Вед — близько 6000-4500 рр. до н.

Рита — це самодостатній закон, який був встановлений Адітьями і ними ж охоронявся. Адітьям були протиставлені діти Діті. Можливо, що Адіті і Діті — це архаїчні іпостасі Богині-Матері, що постають як антиподи і мають відповідні (тобто такі ж протилежні), чоловічі кореляти. З ритою і кармою найтісніше пов’язаний Варуна (іранський Ахурамазда). Але Варуна — це Місяць, води, ніч і переважно жі­ноче начало, яке не є самодостатнім і відчуває потребу у своєму антиподі Мітрі-Сон- ці, вогні, дні і чоловічому началі.

Варуна і Мітра — це ті ж Ашвіни, уособлення дня і ночі, небо і земля, чолові­че і жіноче начало, що припускає наявність Творця, який їх породив. Наприклад, в пізнішому індуїзмі розрізняли Брахмана — вищу об’єктивну реальність і Атма- на — вищу суб’єктивну реальність, які були тотожні один одному як тіло і душа, а проявом цих начал є Брахма-творець. Те саме відноситься і до понять Небо-Отець і Земля-Мати, які уявлялися спочатку злитими воєдино і роз’єднаними лише згодом їх власним породженням — божественним Сином.

Дуалізм, що прийшов на зміну монотеїзму, і патріархат, що змінив мат­ріархальні порядки, знайшов своє продовження в класах девів і асурів.

Варуна, таким чином, близький Індрі, Мітра — Сурї. Індра подібний Рудрі, а останній — Шиві, якому протистоїть Вішну. Водночас Індра — це основний персо­наж «другого творіння», коли в результаті перемоги над «змієм Хаосу» створюється «Новий Всесвіт», заснований вже на інших началах. Тут жертвою, яку розчлено­вують, стає вже не «космічна людина» Пуруша, а чудовисько хтонічного низу. При­мітно, що Індра називається вбивцею свого батька, через що мати не бажала його народжувати. Батьком Індри часто вважається Тваштар, символом якого є залізна сокира, що нагадує караючу функцію Варуни. До того ж Індра, як і Варуна, нази­вається «царем богів». Індра тотожний, мабуть, і Праджапаті, який, у свою чергу, ототожнюється з Брахмою. Праджапаті, як і Рудра, ототожнюється з кабаном (веп­ром), і перша жертва була створена саме для Праджапаті. Цією жертвою став пер- шолюдина Пуруша, з тіла якого був створений Космос і після якого виникла прак­тика людських жертвопринесень. Іншими словами, людські жертвопринесення пов’язуються з образом Праджапаті-Індри-Шиви. При цьому Вішвакарман, Тва­штар, Бріхаспаті (Юпітер) часто подібні або тісно пов’язані з Праджапаті. Таким чином, у ведизмі і його подальших трансформаціях ми зустрічаємо знайому нам з кам’яномогильних сюжетів водно-хтонічну тріаду: Варуна (переважно Нептун- Енкі), Індра (переважно Юпітер-Ім) і Шива (переважно Плутон-Думузі).

Праджапаті вважається і творцем асурів, які живуть у глибинах землі і на дні океану, тобто знаходяться в «царстві Варуни». Праджапаті тотожний Брах- мі-Юпітеру, Каш’япі, Дакші й іншим деміургам. Його називають «батьком богів», як і Варуну. Варуна, як наголошувалося, пов’язаний з Місяцем, ніччю, магією, по­караннями, водами, нижнім царством, смертю, зміями, лівим, недобрим боком, заходом. Варуна — це Посейдон, Ямма, Єво, Єгова. Він полюбив одного дня Урваши - дружину Мітри, яка народила двох синів. Іншими словами, тут простежуються сліди відомої тріади: Богиня-Мати (Урваши), Білобог (Мітра) і Чорнобог (Варуна), від яких, вочевидь, народжується «світле» і «темне» людство. Примітно також те, що дружиною Варуни є Варуні — богиня вина (вказує на зв’язок культу Варуни з оргаїстичним діонісійством).

Праджапаті, Дакша, Пушан, Індра і тотожні їм персонажі індуїзму-брах- манізму-ведизму мають, як правило, козлину природу, що вказує на їх хтонічне або атмосферне походження. Атмосфера (відстань між небом і землею) то­тожна хтонічному низу і вважається заповненою водою (не випадково саме в атмосфері мешкає «повітряний червоний дракон» — сатана Апокаліпсису). Лунарно-хтонічним козлам протистоять у сакральній опозиції солярні агнці. Примітним у зв’язку з цим є те, що ритуали індоаріїв (зокрема, жертвоприне­сення коня) були орієнтовані на схід, тобто де сходить Сонце. Сонце в гімнах Ріґведи називалося Єдиним Богом. Бог Сонця при цьому визнавався триіпоста­сним: він творить, зберігає і руйнує. Іншими словами, він — Трімурті, тобто те, що надалі було приписане Брахмі, Вішну і Шиві. Найпоширенішими іменами бога Сонця є Савітар, Сур’я, Мітра, Вішну. Хоча всі Адітьї — це, по суті, різні імена бога Сонця, його різні іпостасі, які змінювалися впродовж 12 місяців або 12 зодіакальних епох. Основним солярним символом (відомим і християнству) є свастика, яку індоарії використовують з VI тис. до н. е. Сонцепоклонники в індуїзмі і сьогодні поклоняються Сонцю як Єдиному Богові. Ідентифікується з Сонцем особливо Вішну.

Таким чином, монотеїзм, судячи з усього, є початком релігійно-міфологіч­них уявлень індоєвропейської спільності. І цей монотеїзм мав солярну приро­ду, яка уявлялася у триіпостасній єдності. З часом монотеїзм розвинувся в дуалізм творіння, в якому на рівних брали участь дух і матерія, суб’єктивна і об’єктивна ре­альності, чоловіче і жіноче начала, а триєдність стала розумітися як троєбожжя. Водночас архаїчний монотеїзм був присутній на всіх етапах трансформації ве­дизму: наприклад, Вішвадева («Всі боги») — це наслідок індоіранської монолатрії, яка розвинулася із загальноіндоєвропейських монотеїстичних уявлень.