Солярно-лунарний дуалізм
За «Бхагавадгітою», творець Праджапаті створив девіз вдень, вгорі, а асурів — вночі, внизу. Перші були білими і створені правою рукою, другі — чорні і створені лівою рукою. Іншими словами, йдеться про знайомі з часів палеоліту культи правої і лівої руки, які знайшли своє віддзеркалення в багатьох символах.
Наприклад, свастика є загальновизнаним солярним символом, проте в давньоіранській традиції її промені, як правило, направлені проти годинникової стрілки (ліва свастика), а у ведійській, навпаки, — праворуч (права свастика). Ліва свастика — це символ ж.іноч-оі енергії, переважно злий знак, символ панування матерії і чорної магії. При цьому свастика може розглядатися як знак Сонця, так і знак Землі. Земля пов’язана і з Сонцем, і з Місяцем, що породжувало багато дуалістичних сюжетів.Наприклад, значно поширеним індоєвропейським сюжетом є такий: Місяць після весілля залишає Сонце, за що йому мститься Громовержець. Місяць іде до Зорі- Денниці, під якою розуміється мати, дочка або сестра Сонця. При цьому Місяць пов’язується, як і асури, з темною, а Сонце, як і деви, — зі світлою половиною світу (їм відповідає ведійська пара — Варуна-Мітра). Місяць пов’язаний також з океаном, громом і блискавкою, що дає підставу зараховувати водних, грозових і лунарних божеств до одного типологічного ряду. Наприклад, гроза (як і бог-гро- мовержець) завжди пов’язана з Місяцем. Звідси, ймовірно, і постійне суперництво бога Сонця і бога грози.
До архаїчних солярних і лунарних міфів належать міфи про зникнення Сонця і Місяця. Можливо, що саме з цими міфами пов’язані уявлення про «богів, які вмирають і воскресають», солярної і лунарної природи (тобто про протилежних сакральних персонажів), наприклад, Аполлона і Діоніса.
Під Зорею-Денницею розуміється, можливо, Люцифер — демон планети Венера (тобто західносемітський Астар, який, згідно з переказами, що збереглися, колись правив світом після тимчасового вмирання Балу).
Окрім Денниці (полуденної зорі), індоєвропейська міфологія (зокрема, слов’янська) розрізняла також божество Вранішньої і божество Вечірньої зорі. Загалом основними аспектами антибога є лунарний, нептуніанський, плутонівський і сатурнінський. Сатана — це принцип скінченності, тобто Часу, звідси і панівний його сатурнінський аспект. При цьому Сатурн вважався «Меркурієм-старцем», тобто передбачалося, що денний Меркурій перетворюється вночі на Сатурна.В іудейській релігії, наприклад, жертовні козли, як відомо, приносилися Яхві і Азазелю. Азазель інколи ототожнювався із Самаелем-Сатаною, який спокусив Єву у вигляді змія (фалос). Від Азазеля походить і назва давньої єврейської держави — Ізраїль. Aza — буквально змія, тобто змієбог. Це — «злий деміург», що створює «темне людство». Козел, як відомо, вважається витвором диявола («злого деміурга») і його приносять в жертву божествам пекла. Яхве і Азазель, таким чином, мають загальну природу, являючи собою, ймовірно, подальшу трансформацію західносемітських образів Ямми і Муту. Фалос-змій є атрибутом Чорнобо- га, яким, на думку ізраїльського дослідника А. Голана, є Яхве (Єгова). Ях означає Місяць. Яхве (Яху) був епітетом злого бога єгиптян Сета, а Ях — це одне з імен Діоніса-Аїда (Гадеса). Яху — це і варіант аккадського бога вод Еа (Енкі), який, як і єгипетський Аммон, набував форми змія.