Арійська релігія і її поділ
Культ солярного Мітри, поняття універсального закону світобудови (рта, арта, аша), міф про першого смертного Яму-Іму, система певних обрядів існували ще до поділу індоарійських й іраноарійських племен.
При цьому виділялися дві антагоністичні групи божеств — дева і асура, які могли вшановуватися різними племенами або фратріями (наприклад, «води» і «вогню»). Етнічне й ідеологічне розмежування між індоаріями й іраноаріями сталося, на думку сучасних дослідників, на межі ІІІ-ІІ тис. до н. е.З часом у частини іранських племен запанував культ верховного Ахури (Мазди). При цьому всі люди були поділені на «праведних» і на «прибічників зла» (тобто на «біле» і «чорне» людство). В іранській і індоарійській релігіях, що поділилися, збереглися загальні сюжети: верховне семибожжя, боротьба у Всесвіті двох споріднених, але ворогуючих між собою угруповань богів, драконоборство. Іранська релігія була на стороні асурів, індоарійська — девів. За уявленнями індоарійців асури пов’язані з пітьмою і ніччю, а також з Венерою (верховним жерцем асурів був Ушанас-Венера), Місяцем (Сома вважався прибічником асурів), Нептуном (асури живуть на дні океану, в царстві Варуни). Раніше влада у Всесвіті належала асурам, і вони є старшими братами девів (як, наприклад, старогрецькі титани були старшим поколінням відносно олімпійських богів). Асурам (ахурам) подібні також германо-скандинавські аси й іберо-кавказькі нарти. Асуром був і Врітра, якого переміг Індра. Асуром був і Варуна, який став надалі єдиним богом
зороастризму — Ахурамаздою. Главами девів індоарії вважали Індру і Рудру, які насамперед були громовержцями.
Загалом образи таких персонажів, як Геракл, Геркулес, Вахагн і подібні склалися, мабуть, не пізніше середини I тис. до н. е. на основі індоіранських і інших міфів про грозові божества, які перемагають змієподібних демонів (раніше ці подвиги, судячи з усього, належали солярним божествам).
Водночас змієподібні демони — це часто уособлення грозової бурі, смерчу, хмари. Великий дракон — вішап, наприклад, ковтає Сонце, що демонструє насамперед боротьбу солярного і грозового божества. Та й образи Гільгамеша, Геракла, Геркулеса, Вахагна — в основі своїй солярні. Іншими словами, ділення індоіранської релігії на дві гілки відбувалося, судячи з усього, вже в середині водно-грозової сім’ї, коли солярні боги були витіснені на другий план.Основа дуалізму давньоіранської і індоіранської релігій лежить, мабуть, в архаїчних близнючних міфах, які відображають фратріальний поділ імен, а також конфлікт між осілим і кочовим способом життя (для першого головною стихією була вода, для другого — вогонь). Існував також антагонізм між віковими (згодом — соціальними) групами, наприклад, між старшою жрецькою і молодшою військовою кастами. Цей антагонізм сягає ще індоіранської і більш ранніх епох. Він, поза сумнівом, вплинув на формування релігійного дуалізму, а також, ймовірно, — на розпад індоарійських і іраноарійських племен, перші з яких поклонялися девам-воїнам (з громовержцем Індрою на чолі), а другі — ахурам- жерцям.
Загальне число давніх богів індоіранської релігії становило, здогадно, 33, включаючи верховну сімку і вищу тріаду, яка входила в неї. До останньої, судячи з усього, належали богиня Венери (або Землі), а також боги Сонця і Місяця (Білобог і Чорнобог). Ахурамазда, наприклад, був верховним богом багатьох іранських племен ще в дозороастрійський період (його ім’я — це епітет, що замінює заборонене ім’я бога, якого давні іранці називали «Безіменним»). Проте в різних іранських племен верховними богами могли бути Зерван-Сатурн, Іма або Ангро-Майнью (Аїд-Плутон).
Ахурамазда — це ведійський Варуна, який завжди був пов’язаний з нижнім світом, первозданними водами, тобто — Хаосом. Ахурамазда — жрець. Він — уособлення нічної небесної тверді. При цьому Ахурамазда — вторинний, оскільки він створений. Його батьком вважали інколи Зервана-Сатурна, а Ахримана — його братом.
Ахурамазда пов’язаний також з Місяцем. Його аналогом у греко-римській релігії є Посейдон-Нептун, а в хетській — Аруна.Мітра, складаючи пару з Ахурамаздою-Варуною, є його антиподом. Міт- ра — це бог Сонця, бог договору, бог морального закону. Ім’я Бхага (тобто «Бог») спочатку відносилося лише до Мітри. Він є улаштовувачем Космосу і порядку на Землі. Мітра одночасно пов’язаний з вогнем і водою, а також з богинею родючості (Ардвісурою Анахітою). Мітра був пов’язаний також з Вранішньою і Вечірньою зорями. Він ототожнюється з космічним яйцем (Ахурамазда-Варуна — з первинними водами). У греко-римській релігії Мітра ототожнювався як з Геліосом, так і з Вулканом-Гефестом.
Можливо, що парі Мітра-Варуна передував образ Апам Напата, пов’язаного як з вогнем, так і з водою. Апам Напат є також персоніфікацією грозової блискавки, йому ж приписується створення людського роду. Він — ахура і, ймовірно, спочатку мав андрогінну, амбівалентну природу. Андрогіном був і Зерван — бог часу і долі, батько Ахурамазди і Ахримана. Одночасно з водою і вогнем, безоднею і небом, природним і божественним пов’язаний також Трита-Траетаона. У деяких індоєвропейських традиціях Триту-драконоборця замінює надалі бог-гро- мовержець. Апам Напат, Зерван, Трита — це давні індоіранські божества, які являли собою образи ще недиференційованих божеств переважно андрогінної природи.
За однією з версій, Мітра і Варуна (Мазда) являли собою Сонце і Місяць. Після реформи Заратуштри солярний Мітра втратив своє колишнє, рівне з Аху- рамаздою становище, тобто зороастризм був переважно водно-місячною релігією. Анахіту Ардвісуру — богиню води і родючості — ототожнювали з Артемідою-Міся- цем, Кібелою-Землею і Афродітою-Венерою. Культ Анахіти як Великої богині був одночасно пов’язаний з водою і вогнем. Анахіта, Мітра і Варуна — це, судячи з усього, прадавня індоіранська тріада: Велика богиня, Білобог і Чорнобог.
Отже, можна констатувати, що за часів індоіранської (арійської) спільності існували два культи: релігія асурів була переважно землеробською і жрецькою, а релігія девів — скотарською і військовою.