Арійці і їхнє оточення
У III тис. до н. е. територію від річки Прут на заході до річки Урал на сході займають, як наголошувалося, індоіранські племена Ямної культури. Одночасно з нею в Південному Сибіру поширюється Афанасіївська культура, споріднена із Ямною.
Можливо, що Афанасіївська культура була пов’язана також з носіями тохарських мов ІІІ-ІІ тис. до н. е., споріднених із давньоєвропейськими (балто-слов’янською, германо-скандинавською, кельто-італійською та ін.). Пратохарські мови першими виокремилися з давньоєвропейської спільності і вирушили далеко на схід. Згодом афанасіївці взаємно асимілювалися на території Південного Сибіру з анд- роновцями (споріднені зі Зрубною культурою), а на території Середньої Азії і Східного Туркестану — з носіями культур Розписної кераміки (в результаті сформувався паміро-ферганський антропологічний тип).Таким чином, афанасіївці, судячи з усього, — це прототохари, андроновці (як і зрубники) — індоіранці. Тохарські мови при цьому є найбільш архаїчними індоєвропейськими мовами і можуть бути зіставлені з хетською мовою ІІІ-ІІ тис. до н. е. Тохарські мови, як наголошувалося, виявляють сліди дуже давніх контактів з дравідійськими мовами, на яких говорило ранньоземлеробське населення Середньої Азії і Казахстану. Прототохари ще в ІІІ тис. до н. е. зайняли майже весь Східний Туркестан, а також Середню Азію, звідки вони були витіснені в ІІ тис. до н. е. індоіранцями. Іншими словами, індоєвропейський компонент з межі ІІІ-ІІ тис. до н. е. і до середини ІІ тис. до н. е. (початок тюркизації) переважав в самому серці Азії — Східному Туркестані (проникаючи з ІІІ тис. до н. е. і до Китаю).
Андроновська культура (споріднена із сусідньою Зрубною) займала ареал Південного Сибіру, Казахстану, Уралу, Середньої Азії і існувала з ХУШ-ХУІ ст. до ХІІ-УІІІ ст. до н. е. Андроновці, мабуть, поклонялися Сонцю, але ховали своїх небіжчиків, як і араттійці, головою на захід, що також вказує на їхнє колишнє місцеперебування в районі Східної Європи.
Прямими нащадками андроновців були іраномовні саки. У УІІІ-ІІ ст. до н. е. територію від Північного Причорномор’я до Монголії займали іраномовні племена (кіммерійці, скіфи, масагети, савро- мати, саки та ін.), що походять від носіїв Зрубної і Андроновської культур.Протоіндоарії пішли зі своєї прабатьківщини в Північному Причорномор’ї в ІІІ-ІІ тис. до н. е. Міграції аріїв відбувалися через Каспій: або через його західне узбережжя (Кавказ), або через східне (Середня Азія). Наприклад, мітан- нійська мова, відома у другій половині ІІ тис. до н. е. в Месопотамії, Сирії і Палестині, належала, як наголошувалося, до ранньої індоарійської групи.
Малу Азію разом з індоаріями заселяють у ІІ тис. до н. е. інші індоєвропейські племена: хети, карійці, медійці, кілікійці, лікійці, фригійці та ін. В усіх названих племенах зберігалися сліди матріархату, що вказує на їхні давні контакти з носіями матріархальної культури Розписної кераміки. Найпершими серед індоєвропейських спільнот мігрували із загальної прабатьківщини пелазги, які заснували ще в III тис. до н. е. своє царство на території Пелопонесу і Аттіки, а також острова Крит й інших островів Середземного моря. Займали вони і західне узбережжя Малої Азії (легендарна Троя — місто пелазгів). Пелазги взяли участь у формуванні і поширенні високої Трипільської культури, а також, імовірно, в етногенезі фракійців, слов’ян, греків, етрусків, філістимлян та інших давніх етносів.
Пелазги, наприклад, вважалися творцями містерій Самофракії. Це були широко відомі у стародавньому світі містерії кабірів — синів Гефеста і свити Кібели (Матері богів), в яких Гермес-Меркурій зображався, за Геродотом, «з напруженим членом». У пелазгів був також поширений культ Діоніса, з яким вони ознайомилися в ході своїх переселень (тобто діонісійський культ для пелазгів-індоєвро- пейців був запозиченим від іншокультурних спільностей).
У пов’язаних з пелазгами фракійців і скіфів був відомий звичай татуювання тіла, що також вказує на південні давні контакти.
При цьому фракійці поклонялися тріаді богів: Аресу (Марсу), Діонісу (Плутону) і Артеміді (Місяцю). Місяць (Арте- міда) і Венера (Афродіта) уявлялися, судячи з усього, іпостасями однієї богині. Царі ж фракійців понад усе шанували Гермеса-Меркурія і вважали себе його нащадками. «Царські скіфи» поклонялися чужоземному богові моря (Посейдону), який походив, на думку давніх істориків, з Лівії, сусідньої з Єгиптом. Сусіди скіфів — таври — поклонялися Діві-Артеміді.Єгиптяни вважалися в давнину найбільшим народом (за ними йшли фракійці) і відрізнялися від інших обрядом обрізання. Цей обряд, окрім єгиптян, був відомий у давні часи в колхів, ефіопів, фінікійців, сирійців, ізраїльтян, а також у австралійців і африканців. Фінікійці і сирійці запозичили цей звичай, за Геродотом, від єгиптян, а колхи — це прямі нащадки єгиптян, які осіли на кавказькому узбережжі Чорного моря. Ізраїльтяни вважалися спорідненими з амонітянами (шанувальники змієбога Аммона), а останні походили від змішання єгиптян і ефіопів. Примітно, що давні єгиптяни приносили в жертву солярному Ра бика, а лунарному Амону — козла (як і ізраїльтяни своєму богові). Раз на рік, на свято Амона (як і на іудейський пейсах), приносився в жертву агнець (баран), який втілював солярне божество. Свиню приносили в жертву лише богині Землі і богові підземного світу (тобто Деметрі-Персефоні і Діонісу) і лише в ніч повного місяця. Примітно, що місцем поховання бога злого начала Сета-Тифона є Мертве море, що знаходиться сьогодні в Ізраїлі.
На думку Геродота, давні араби шанували лише Діоніса і Афродіту. При цьому батьківщиною Діоніса (Ніса) вважалася або Індія, або Фракія. Культ же Посейдона до Лівії принесли фінікійці-семіти (сусіди ізраїльтян), які заснували тут Карфаген (тобто це був західносемітський бог злого начала Ямма, тотожний багато в чому староєгипетському Сету). Дочкою (або дружиною) Посейдона-Ямми була Таніт (тотожна критській «богині із зміями» або грецькій Афіні). Примітно, що пелазги з Трої, можливо, опинилися надалі в Лівії (пахарі-максії).
Іранці з’явилися на Іранському нагір’ї в II тис. до н. е. (перси і мідійці, що належать до західної групи іранських племен), а на початку I тис. до н. е. відбувається розпад і східноіранської єдності, з якої виокремлюються скіфи, саки, масагети, а також бактрійці, согдійці, хорезмійці та ін. З саками-турами (туранця- ми) довгий час ворогували їх співродичі перси.
Скіфо-саки були поширені від Дунаю до Хуанхе з IX до III ст. до н. е. В VII ст. до н. е. на території Мідії існувала войовнича скіфська держава Ішкуза, а в VI-II ст. до н. е. на території України — Велика Скіфія. Скіфи, за Геродотом, утримували панування в усій Передній Азії близько трьох десятиліть, а в біблійних текстах згадується місто Скіфополь, розташоване неподалік Єрусалима. Культурі скіфо- саків були властиві кургани, піраміди, їм було також відоме руноподібне письмо. Місцем поселення скіфо-саків був Великий степ (від України до Китаю), де розвивалася їхня самобутня річкова цивілізація з розвиненим скотарством і землеробством. Юрти скіфо-саків були круглими (мабуть, надбання матріархальної культури), з виходом на схід, що свідчить про шанування ними Сонця. При цьому скіфи засуджували поклоніння Діонісу і богині Кібелі — Великій матері богів.
Арії (індоіранці) вступали, таким чином, у всілякі контакти з народами Європи й Азії, які або сусідили з ними, або зустрічалися на шляху їх міграцій. Наприклад, в III — на початку І тис. до н. е. історична область Мідія була заселена дравідо- мовними кутійсько-лулубейськими племенами з украпленнями давньокавказьких (хурито-албанських) елементів. Цей синтез зумовив на початку I тис. до н. е. створення досить могутньої держави Манна (займала територію нинішнього Іранського Азербайджану) з вираженою патріархальною культурою. У VIII ст. до н. е. цар Ассирії Саргон II знищує Ізраїльське царство і виселяє ізраїльтян до Месопотамії (на річку Хабур), до Ассирії (Галах), в Елам (Аншан) і в Мідію. Приблизно в цей же час відбувається формування Мідійського племінного союзу з домінуючою участю іраномовних племен і значне поширення релігії іранських магів.
Первинною давньоіранською тріадою була зірка, сонце і місяць, тобто провідна роль належала Анахіті, яку ототожнювали з планетою Венера (її символом була восьмикінечна зірка). Не виключено, що Анахіта — це пізніша трансформація космічного закону арійської релігії — рта (арта), а солярну і лунарну природу ототожнювали, відповідно, образи Мітри і Варуни (останнього в іранців представляв Аху- рамазда). Починаючи з IX ст. до н. е., спостерігається фіксація в іранських племенах Мідії віри в Ахурамазду, тобто «Мудрого Асура», завжди пов’язаного з нічним небом, місяцем, грозою й іншими явищами темного боку буття (як, наприклад, ізраїльський Єгова). Примітно, що первинне ім’я «Вага» (тобто Бог) стосувалося у давніх арійців лише Мітри, що втілює світлий бік буття і ототожнюється часто із Сонцем.
На схожість маздаїстської та іудаїстської релігій вказує, зокрема, історичний факт відновлення Киром II Єрусалимського храму після захвату ним Вавилона (швидше за все не без допомоги євреїв, які, як відомо з історії, часто відкривали ворота тих міст, що прихистили їх, ворогам). Кир був родом з Персиди (тобто еламського Аншана), куди близько 715 р. до н. е. було видворено давніх євреїв з розгромленого Саргоном II Ізраїльського царства. Очевидно, саме в Мідії і Ан- шані стався взаємовплив маздаїзму і іудаїзму, що особливо посилився після взяття Вавилона Киром II, який відправив полонених Навуходоносором іудеїв з шаною і грішми в Іудею для відновлення храму Єгови. Пізніше син Дарія I Ксеркс стає відомим своїм «антидевовським» написом і релігійними реформами проти богів і культів традиційної давньоіранської релігії, а також введенням культу Ахурамазди, образ якого багато в чому відповідає іудейському Єгові. Примітно, що і Ксеркс, і його старший син Дарій були вбиті змовниками. З ім’ям Ксеркса (або його другого сина — Артаксеркса) пов’язаний і зрадницький геноцид персів, учинений іудеями в усіх областях Перської імперії. Вплив іудаїзму, таким чином, помітний в історії вже з часів Кира II — засновника великої Ахеменідської держави, якого іудеї вважали навіть «месією».
До «месії» відносив себе і Ксеркс I — автор «антидевівсько- го» напису.У 330 р. до н. е. могутня Ахеменідська держава впала під ударами армії Александра Македонського, якого називали «Новим Діонісом» і якого історики вважають прихильним до гомосексуалізму (діонісійство, зокрема, ставилося погідливо до педерастії).
Хронологія Ірану (до завоювань Александра) показана в табл. 30.
Таблиця 30
ХРОНОЛОГІЯ ІРАНУ (ДО ЗАВОЮВАНЬ АЛЕКСАНДРА)
| Дата | Подія |
| 1 | 2 |
| Нижній палеоліт (1 млн — 100 тис. років тому) | існує дві регіональні особливості палеолітичної культури (східна і західна зони) |
| Верхній палеоліт (40-10 тис. років тому) | панування матріархальних стосунків, що зародилися, ймовірно, ще в надрах неандертальського суспільства середнього палеоліту (100-10 тис. років тому) |
| Х-УІІІ тис. до н. е. | територію від Нілу до Євфрату займають носії Натуфійської (середземноморської) культури |
| ІХ-УІІІ тис. до н. е. | у Прибалтиці виникає Свідерська (бореальна) культура |
| VII тис. до н. е. | час зародження (витоків) Індської і Месопотамської цивілізацій |
| У-ІІІ тис. до н. е. | час поширення культур Розписної кераміки від Китаю і Середньої Азії до Сирії і Палестини, а також до Кавказу і України |
| ^-ІІІ тис. до н. е. | еламська мова поширюється від Перської затоки до Каспію і Закавказзя |
| ^-ІІІ тис. до н. е. | bgcolor=white>виникнення землеробських державних утворень в Еламі, дравідомовне населення якого належить до культури Розписної кераміки|
| ^-ІІІ тис. до н. е. | період розквіту культур Розписної кераміки в Сиро-Палестині, Середній Азії, Месопотамії, Китаї, Еламі, долині Інду, Закавказзі, на Іранському нагір'ї. її творці — довгоголові європеоїди середземноморського типу |
| перша половина ІІІ тис. до н. е. | культура Розписної кераміки в Сузах видозмінюється і з'являється мідна металургія |
| ІІІ тис. до н. е. | Пелопонес і Аттіку, західне узбережжя Малої Азії (включаючи Трою), а також Крит й інші острови Середземного моря займало Пелазгійське царство, населення якого взяло участь в етногенезі греків і етрусків |
| ІІІ тис. до н. е. | територію від річки Прут на заході до річки Урал на сході займають індоіранські племена Ямної культури. Одночасно з нею в Південному Сибіру поширюється Афанасіївська культура, споріднена з Ямною |
| ІІІ тис. до н. е. | поширення носіїв тохарських мов у Східному Туркестані і Середній Азії |
| ІІІ-ІІ тис. до н. е. | племена Шнурової кераміки (або Бойових сокир) відповідають зоні поширення північної групи індоєвропейців |
| ІІІ-ІІ тис. до н. е. | племена Ямної культури займають територію від Дніпра до Уралу |
| кінець ІІІ — початок ІІ тис. до н. е. | на Алтаї поширюється Афанасіївська культура |
| кінець ІІІ — початок ІІ тис. до н. е. | до Центральної Азії переміщається частина племен Катакомбної культури |
| межа ІІІ-ІІ тис. до н. е. | арійські (індоіранські) народи почали своє поширення з Північного Причорномор'я |
| рубіж ІІІ-ІІ тис. до н. е. | час етнічних і ідеологічних розмежувань між індоаріями й іранцями |
Продовження табл. 30
| 1 | 2 |
| ІІІ-ІІ тис. до н. е. | поняттям «Бог» позначається у давніх пантеонах індоарійців і північно- кавказьких народів лише бог Сонця |
| III — початок I тис. до н. е. | територію від Каспію і Закавказзя до Перської затоки займає каситсько- каспійське (дравідомовне) і хуритсько-урартське (північно-кавказьке) населення |
| від ХVIII-XVI до ХИ-УШ ст. до н. е. | час існування Андроновської культури (споріднена Зрубній), поширеної у Південному Сибіру, Казахстані, Середній Азії і на Уралі. Прямі нащадки андроновців — саки |
| ХУ^ХИ ст. до н. е. | від Дунаю до Волги поширюється Зрубна культура |
| 1595-1157 рр. до н. е. | існування у Вавилоні каситської династії |
| II тис. до н. е. | в Еламі спостерігається два антропологічні типи — середземноморський і ассироїдний. Найдавніше населення складалося з протолурів |
| II тис. до н. е. | Малу Азію заселяють індоєвропейські племена (хети, карійці, лідійці, кілікійці, лікійці, фригійці), в яких збереглися сліди матріархату |
| друга половина II тис. до н. е. | мітаннійська мова, що відноситься до ранньої індоарійської групи, відома в Месопотамії, Сирії і Палестині |
| перша половина II тис. до н. е. | на території Середньої Азії поширюється індоіранська мова |
| ІІ тис. до н. е. | поява на Іранському нагір'ї західних іраномовних племен |
| XII ст. до н. е. | час існування легендарних «амазонських республік» у Малій Азії, а також в передгір'ях Кавказу і в Азов'ї |
| ХИ-Х ст. до н. е. | поява в усній формі прадавніх частин Авести («Гати» і «Яшти»), що приписувались Заратуштрі |
| початок I тис. до н. е. | створення кутійсько-лулубейської держави Манна на території Іранського Азербайджану |
| початок I тис. до н. е. | розпад східноіранської єдності, з якої походять скіфи, саки, масагети, а також бактрійці, хорезмійці, согдійці та ін. |
| !Х ст. до н. е. | формування Мідійського племінного союзу |
| !Х ст. до н. е. | фіксація в іранських племенах Мідії віри в Ахурамазду |
| VIII ст. до н. е. | розгром Фригійського царства кіммерійцями в союзі з Урарту |
| близько 715 р. до н. е. | цар Ассирії Саргон II знищує Ізраїльське царство і переселяє давніх євреїв в Гозан на річці Хабур (Месопотамія), в Халах (Ассирія) і в Мідію |
| межа УШ-УН ст. до н. е. | поява в Передній Азії кіммерійців і скіфів |
| УН-Н ст. до н. е. | територію від Північного Причорномор'я до Монголії займають іраномовні племена (кіммерійці, скіфи, савромати, саки, масагети), що походять від носіїв Зрубної і Андроновської культури |
| друга половина УН ст. до н. е. | становлення Мідійської держави і значне поширення релігії іраномовних магів |
| середина УН ст. до н. е. | розгром кіммерійців скіфами |
| 652- 625 рр. до н. е. | поява по сусідству з Урарту і Манною скіфського царства Ішкуза |
| 616-615 рр. до н. е. | мідійський цар Кіаксар захоплює Манну |
| УН ст. до н. е. | колишньою еламською областю Ашнан (Персидою) править іранський рід Ахеменідів (засновник роду Ахемен) |
| 639 р. до н. е. | завоювання Еламу ассирійцями |
| 612 р. до н. е. | мідяни в союзі з вавилонянами руйнують Ніневію — столицю імперії Ассирії |
| кінець УН — початок УI ст. до н. е. | повернення частини скіфів через Кавказ у Причорномор'я |
| УI ст. до н. е. | поява в Тибеті релігії лівої свастики — бон |
| УкУ ст. до н. е. | поширення культу Ахурамазди у Вірменії |
Закінчення табл. 30
| 1 | 2 |
| VI-!! ст. до н. е. | існування Великої Скіфії на території України |
| 550 р. до н. е. | персидський цар Кир II розгромив царя Мідії Астіага |
| 538 р. до н. е. | Кир II завойовує Вавилон і повертає євреїв в Іудею |
| 529 р. до н. е. | Кир II гине в бою з саками-масагетами і престол посідає його син Камбіс II, який захоплює Єгипет |
| 522 р. до н. е. | мідійський маг Гаутама в результаті перевороту захоплює перський престол, але царевич Дарій вбиває Гаутаму і бере владу в свої руки |
| 486 р. до н. е. | вмирає Дарій I, залишивши після себе велику імперію. Царем стає його син Ксеркс, відомий своєю «антидевівською» реформою |
| 465 р. до н. е. | Ксеркс і його старший син Дарій убиті змовниками |
| 462 р. до н. е. | главою Перської імперії стає Артаксеркс I, з ім'ям якого пов'язаний геноцид персів, учинений іудеями |
| 424 р. до н. е. | перським царем стає син Артаксеркса Ксеркс II, а потім другий його син — Дарій II |
| 405 р. до н. е. | після смерті Дарія II престол посідає його син Артаксеркс II |
| 358 р. до н. е. | Артаксеркса II змінює Артаксеркс III |
| 338 р. до н. е. | після вбивства змовниками Артаксеркса III трон посідає Оарс |
| 336 р. до н. е. | Оарса в результаті змови вбивають зі всією його сім'єю, і царем держави Ахеменідів стає Дарій III |
| 330 р. до н. е. | Ахеменідська держава впала під ударами армій «Нового Діоніса» — Александра Македонського |