Основні течії давньоіранської релігії

Давньоіранська релігія розкололася з часом на кілька течій: маздаїзм, мітраїзм, зерванізм, маніхейство. Вона також вплинула на релігійно-міфологічні системи слов’ян, кельтів, угро-фінів, народів Кавказу, Передньої і Центральної Азії.

Давній маздаїзм, наприклад, претендував стати універсальною світовою релігією, а перси вважали себе єдиним народом, допущеним колись до істинних богослужінь. Маздаїзм, по суті, є першою відомою в історії світовою релігією. Клю­човим моментом в долі маздаїзму стала релігійна реформа Ксеркса (бл. 479 р. до н. е.), коли на зміну вірогідності девів прийшов фанатизм асури Мазди, що дуже нагадує ревнивого єврейського бога. Релігійна реформа Ксеркса — це, судя­чи з усього, результат іудейського впливу. Остаточно вона була завершена при си­нові Ксеркса — Артаксерксі I (465- 424 рр. до н. е.), який вчинив геноцид персів на догоду іудеям. В результаті релігійної реформи з’явився мітраїзм (у тому числі Тибетський бон) і зороастризм. Заратуштра і Шенраб — засновники зороастризму і бона — жили в VI ст. до н. е., тобто були сучасниками.

Причина зла, згідно з дуалістичною концепцією маздаїзму, лежить в матерії (Хаосі), а Бог — лише добро, тобто існує два принципи усіх речей: батько — це світло, а мати — морок. Так передавали сутність вчення Зороастра, що виросло з маздаїзму, греки. Ахурамазда в зороастризмі став подібний до іудейського Яхве, а монотеїзм, пов’язаний із Заратуштрою, має, на думку сучасних дослідників, не індоіранське походження.

При цьому образ Ахурамазди вже не мав відношення до первинного обра­зу головного бога індоєвропейців — неба, небесної тверді. Наприклад, єством релігії давніх слов’ян було поклоніння Сонцю, бог якого носив різні імена (най­поширеніше — Даждьбог). Даждьбог — це Мітра. Верховним богом слов’ян був Сварог — небо, небесне склепіння, денне ясне небо. При цьому солярне божество уявлялося триіпостасним.

Мітра є основним богом мітраїзму. Він — бог Сонця і світла, пов’язаний з водами. Його день народження — 25 грудня. Мітра — це солярний «бог, що вмирає і воскресає». Його культ завжди пов’язаний з культом Великої матері. Мітра — це Божий Син, Посередник між Богом і людьми. Він — Світло, що виливається з Неба-Отця. Мітрі протистоїть Океан, який, як і Сатурн-Час, зображається об­витим змією. Мітра — деміург і Логос, що творить світ за дорученням Творця. Мітраїзм — це поклоніння Сонцю. При цьому Мітра вбиває Бика — символ Місяця. Велика Богиня-Мати — це Земля, яка запліднилася Отцем-Небом, в центрі яко­го — Сонце.

Мітраїзм (як і маздеїзм) забороняв участь жінок у богослужіннях. Загалом сонячна релігія затьмарила собою передуючу їй матріархальну (переважно лунарну), а «грозова» релігія прийшла на зміну «сонячній». У Сонці люди ба­чили зримий образ Єдиного Бога, тому мітраїзм трансформувався в солярний монотеїзм. Мітраїзм має схожий характер з християнством: і Мітра, і Христос порівнювалися з Сонцем і є Спасителями. Продовженням іранського мітраїзму є тибетський бон. Бон виник, здогадно, близько VI ст. до н. е. Його засновник Шенраб — це солярне божество на ім’я Салва (Ясний, Світлий). За бонським пе­реказом, в єрусалимському храмі (тобто в місці поклоніння Яхве) колись буде проповідано бонське (тобто мітраїстське) учення. Однією з основних ідей бона є твердження, що всі релігії є різновидами одного явища, тому їх необхідно об’єднати в одну, але під егідою мітраїстів (тобто сонцепоклонників). Примітно, що носії бона вважали, що часник і цибуля (поширені серед іудеїв) відганяють від людей небожителів. Є також відомості про те, що мітраїзм і зороастризм були конку­рентними релігіями.

Основним провідником маніхейства (як і іудаїзму) були торговці. Ідеї маніхейства й іудаїзму багато в чому споріднені і є основою багатьох асоціальних учень, що стали ідеологічним обґрунтуванням революційних потрясінь. Маніхеї, проте, постили (на відміну від іудеїв) щопонеділка і щонеділі, тобто це був ще не досить розділений лунарно-солярний культ (іудаїзм, як відомо, освячує сатурнинсь- ку суботу).