Зороастризм - продовження маздеїзму

До Зороастра главою пантеону в багатьох арійських племенах був Мітра, якого замінив Ахурамазда-Варуна. В Ахурамазди було 72 імені (що в сукупності дає 9 — число бога пекла). Мати Заратуштри була з чужого (тобто не іранського) племені.

За деякими версіями, існувало два Зороастра, один з яких жив за 6,5 тис. років до н. е., а інший — в ХІІ-Х або ^І-^ ст. до н. е. Наприклад, поява в усній формі прадавніх частин Авести (Гати і Яшти) в ХІІ-Х ст. до н. е. приписується безпосередньо Зара- туштрі. Проте більшість дослідників сходиться на тому, що історичний Заратуштра жив близько VI ст. до н. е. Згідно з уявленнями зороастрійців, після приходу Зара- туштри світу залишається існувати 3 тис. років (тобто приблизно до 2430-х років), що відповідає датам «кінця часів» багатьох інших релігій [див.: 113; 115; 118 та ін.].

У зороастризмі богів, окрім Ахурамазди, немає. Шість «безсмертних святих» — це лише іпостасі Ахурамазди. При цьому Ахурамазда зображався схожим на ассирійського верховного бога Ашшура (XIII ст. до н. е.), що додатково вказує на семітські корені зороастризму. Ашшур (тобто Ассур) ототожнювався з Анша- ром (близький образу Посейдона-Нептуна), дружиною якого була Венера-Іштар. Іншими словами, Ахурамазда і Ашшур мали водне походження (як і Варуна). Аху- рамазда, при цьому, не всемогутній, він, наприклад, не може, коли захоче, знищити Ахримана. Шанувальники Ахурамазди моляться обличчям на південь, а їхні вівтарі знаходяться зліва від вхідних дверей. Південь в арійській релігії вважався стороною бога підземного світу. Зороастризм має багато спільного з іудаїзмом, оскільки образи Яхве і Ахурамазди багато в чому схожі.

Ахурамазда — це ведійський Варуна і шумеро-семітський Енкі-Ейа. Ахура- мазда зберігає в собі ранньоіндоіранський образ бога як уособлення небесної тверді, але саме як нічного неба, оскільки небо уявлялося дуалістично, звідси виник подвійний ведійський образ Мітри-Варуни.

Є, наприклад, посилання на вторинність, сотворенність Мазди, тобто він не є Творцем. У кетів Ахурамазда взагалі ототожнюється з «лісовою бабою», пов’язаною з водно-хтонічним світом і злим началом.

Примітно, що єнісейці-кети знали лише одного Бога (Есь-Небо), що інколи ототожнюється з Сонцем, якому протистояла носійка зла Хоседем (букв. «Нижня Мати») — його колишня дружина. Саме з Хоседем і ототожнювався кетами Ахурамазда-Варуна. Іншими словами, образ «першобога» уявлявся, як наголошувалося, андрогінним, тобто таким, що має чоловічу (Мітра) і жіночу половини (Варуна-Ахурамазда), який в епоху патріархату став повністю чоловічим.

Основні персонажі іранської міфології представлені в табл. 31.

Таблиця 31

ОСНОВНІ ПЕРСОНАЖІ ІРАНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ [74, I, II]

Божество	Функції
1	2
Ажи-Дахака	Дракон (ажи), легендарний іноземний цар, що захопив владу над Іраном. В Авесті триголовий дракон Ажи-Дахака здійснює жертвопринесення Ардвісурі Анахіті і Вайю. Він — суперник бога вогню Атара в боротьбі за символ царського суверенітету фарн. У «Яшті» змальований праведним зороастрійцем. Ажи-Дахака має ведійські (Ахі Будхнья) і старогрецькі (Єхидна) етимологічні паралелі і безліч відповідностей в індоєвропейській міфології (змій). Переможним противником Ажи-Дахаки виступає Траетаона, варіант загальноін- доєвропейського «третього сина» — драконоборця. Перемога Траетаони над Ажи-Дахакою не остаточна: він буде закутий в ланцюги, але перед кінцем світу вирветься на волю і знову запанує на короткий термін. Йому судилося полягти від руки іншого драконоборця — Керсаспи. Ажи-Дахака поступово набув людської подоби і трансформувався в образ царя Заххака, араба за походженням. Подекуди в Мідії і, ймовірно, в афганському Кабулі зберігалося шанування Ажи-Дахаки: місцеві правителі вели від нього свої родоводи

Продовження табл.

1	2
Айр’яман	Добре божество, персоніфікація достоїнств первісної общини аріїв, має відповідності у ведійській (Ар'яман) і кельтській (Єремон) міфології: витоки образу сягають індоєвропейської епохи. В усіх трьох традиціях причетний до лікарської магії. У системі зороастризму функції Айр'ямана відійшли до Сраоші. У «Відевдаті» до Айр'ямана з благанням про допомогу проти насланих Ангро-Майнью хвороб звертається сам Ахурамазда, який не в силах з ними впоратись
Ака Мана (букв. «Зла Думка»)	Божество з тріади злих божеств (що складалася з Друга, який очолює її, Ака Мани і Айшми — дева розгнузданості), що протистоїть тріаді добрих божеств, в якій антагоністом Ака Мани виступає Воху Мана («Добра Думка»), а Айшми — Сраоша. Пізніше Ака Мана зливається з Ахриманом
Амеша Спента («Безсмертні Святі»)	Шість або сім божеств, найближче оточення Ахурамазди. Часто сприймалися як єдиний персонаж або як еманації верховного божества. Імена п'яти Амеша Спента мають точні відповідності у ведійській міфології, що вказує на індоіранське походження їх образів, а їх система в цілому повторює давню індоєвропейську схему семибожного пантеону. До складу Амеша Спента входили: Спента Майнью («Святий Дух») — творча іпостась Ахурамазди, Воху Мана («Добра Думка»), Аша Вахішта («Істина»), Хшатра Вайр'я («Влада», з відтінком значення «Царство Боже»), Армайті («Благочестя»), Аурват («Цілісність»), Амертат («Безсмертя»). До становлення зороастризму Армайті вважалася богинею землі, інколи дружиною або сестрою Ахурамазди, що перебуває з ним у кровноспорідненому шлюбі
Ангро-Майнью (Ахриман)	Глава сил зла, пітьми і смерті, противник Ахурамазди, символ негативних спонук. У «Гатах» власне Ангро-Майнью не згадується: там Дух зла і Дух добра — близнята. У «Молодшій Авесті» він — «князь пітьми». Як правило, Ангро-Майнью діє не сам, а через підлеглих йому демонів — девів. Його зусиллями світ виявився розділеним на два табори — добра і зла
Апам Напат («Нащадок Води»)	Добрий дух води, образ якого походить з епохи індоіранської спільності (пор. ведійського Апам Напата). З того ж часу зберігається уявлення про вогняну природу Апам Напата як про персоніфікацію грозової блискавки, нерозривно пов'язаної з водною стихією. У «Яшті» збереглися фрагменти давніх міфів про те, як Апам Напат укрив у водних глибинах від дракона Ажи-Дахаки символ династійного суверенітету (фарн). Там же повідомляється, що Апам Напат створив людський рід. Поряд з Ахурамаздою і Мітрою Апам Напат іменувався ахурою, що вказувало на його виняткову давність і високий ранг в індоіранському пантеоні. Можливо, що Ахурамазда, Мітра і Апам Напат — це Місяць, Сонце і Громовержець індоєвропейської епохи
Ардвісура Анахіта («Ардві могутня, безвадна»)	Богиня води і родючості. Спочатку під Ардві розуміли джерело всесвітніх вод. На думку дослідників, культ Ардвісури Анахіти як богині води склався у кочових іранців, що мешкали біля берегів Сирдар'ї і утворили спільноту Ардвісури Анахіти, на відміну від спільноти Мітри — осілих іранців. В Авесті вже існує культ Ардвісури Анахіти разом з культом Мітри. Ардвісура Анахіта оголошується дочкою Ахурамазди. Частина її імені перейшла з фарсі у формі Нахід як назва і персоніфікація планети Венера. Етимологічно близька семітській Анаїт, вірменській Анахіт, малоазійській Анатіс (Анаїтіде)
Атар	Персоніфікація вогню, символ і зовнішній прояв вищого божества, син Ахурамазди. Атар боровся з драконом Ажи-Дахакою за право володіння хварно (фарн). Поклоніння вогню було характерне для всього іранського світу
Ахурамазда («Господь Премудрий»), Ормазд	Верховне божество ахеменідського і зороастрійського пантеонів. Первинне ім'я Ахура Мазда виступало як заміна забороненого імені божества (схоже з кам'яно-могильним «Ніндарою, що Розум має»). Це ім'я згадується з VIII ст. до н. е. Авеста, на відміну від більшості індоєвропейських традицій, де верховним божеством виступав воїн-громовержець (Зевс, Індра, Перун),

Продовження табл. 31

1	2
	змальовувала Ахурамазду жерцем. Він творить світ за допомогою думки. Вчення Заратуштри про функції і вчинки Ахурамазди містить нові для індоіранської традиції відтінки релігійного символізму: про особисте обрання Заратуштри Ахурамаздою як посередника між небом і землею; поняття про Страшний суд, що вершить Ахурамазда, про свободу волі Ахурамазди; про майбутню перемогу Ахурамазди над силами зла. Видимим проявом Ахурамазди названий вогонь (Атар), а небесні води іменуються його дружинами. «Яшт» величає Ахурамазду батьком Аши, Сраоши, Рашну, Мітри і самої релігії. Він «всемогутній, великий, переможець», тобто не лише жрець, а й цар. «Ясна» донесла архаїчний, ранньоіндоіранський образ вищого божества як уособлення небесної зоряної (тобто нічної) тверді. «Яшт» приписував Аху- рамазді особистого генія — фраваши, що вказувало на сотвореність Ахурамазди і тим самим на його вторинність. Авеста замовчувала походження Ахурамазди. Шанувальники ж бога часу Зервана вважали Ормазда сином цього бога і братом-двійником злого духа Ахримана. У «Гатах» Ахурамазда — батько святого духа Спента-Майнью і злого духа Ангро-Майнью. Ахурамазда навчає Заратуштру правилам жертовних ритуалів і шаманському мистецтву ворожити на пташиному пір'ї. Ахурамазда схожий з ведійським Варуною
Аша Вахішта («Кращий Розпорядок»)	Одне з божеств, що становить верховну тріаду в сімці Амеша Спента. Поєднує функцію духу вогню і абстрактне єство ідеального розпорядку в світі, спільноті, сім'ї, а також духовну персоніфікацію верховного жерця зороас- трійських спільнот. Аша Вахішті як божеству правди протистоїть божество брехні Друг
Аши	Персоніфікація успіху, слави, достатку, аналогічна римській Фортуні. Батьком Аши названий Ахурамазда, матір'ю — Спента-Армаїті, братами Срао- ша, Рашну, Мітра, сестрою — релігія маздаїзму
Вайю	Божество вітру (пор. давньоінд. Ваю). Вайю мав дві іпостасі: добру і погану. Він — грізне божество, посередник між небом і землею, добром і злом. У багатьох іранських племенах Вайю був покровителем військового стану. Авеста малює Вайю могутнім воїном. Він ширяє високо в небесах і пов'язаний з часом (тобто із Зерваном-Кроном або Сатурном). Він вищий за всіх створених істот (нагадує шумеро-аккадського Енліля). Архаїчна традиція зіставлення злого зимового вітру з теплим весняним знайшла, можливо, віддзеркалення в моделюванні дуалістично протиставлених зороастрій- ських персонажів Спента-Майнью і Ангро-Майнью («Святого духа» і «Злого духа») — по образу амбівалентного Вайю
Веретрагна (Вархран, Бахрам)	Бог війни і перемоги. Його ім'я відповідає епітету громовержця Індри у ведійській міфології («Вбивця Врітри», тобто змія-демона). В «Яшті» описані перевтілення Веретрагни: на вітер, бика, коня, верблюда, вепра, шуліку (або сокола), барана, козла і, нарешті, на прекрасного воїна. В образі сокола зображався в Авесті фарн — символ царської влади
Воху Мана («Блага Думка»)	Одне з божеств Амеша Спенти, що входять у верховну тріаду. Дух-заступник худоби і общини осілих скотарів
Гайомарт («Живий смертний»)	Родоначальник людства, перший смертний, який замінив в «Молодшій Авесті» іншого іранського первопредка Іму. Аналогічна Гайомарту фігура у ведійській міфології — Мартанда. Гайомарт був першою жертвою Ангро- Майнью, що створив таким чином смерть. Прабатьками Гайомарта були Небо і Земля; пізніше ними вважалися Ормазд і богиня землі Спандармат (інколи вона вважалася дочкою Ормазда), які були в кровозмісному шлюбі
Даена	Уособлення внутрішнього духовного світу людини або общини. Була властива доброму і гріховному створенню рівною мірою. Кожна людина після смерті зустрічала свою Даену в жіночій подобі біля входу на той світ: Даена праведника має вигляд прекрасної юної діви, а Даена грішника — потворної старої баби

Продовження табл. 31

1	2
Зерван (Зрван, Зурван, Зарван)	Верховний бог зерванізму, персоніфікація Часу і Долі. Зерванізм змагався свого часу з маздеїзмом (аж до епохи Сасанідів, ІІІ-УІІ ст.). Зерван мис- лився як Нескінченний час, що існує споконвіку. Міф змальовує Зервана андрогінним божеством, яке породило Ормазда й Ахримана. При цьому Ахриман відбирає в Ормазда «первородство» обманним шляхом (нагадує біблійні мотиви) і захоплює владу над світом на 9 тисяч років (потім повинен запанувати Ормазд і виправити все скоєне духом зла). Зерван уявляється у «Бундахішні» «могутніший за обидва творіння — добра і зла». Хід боротьби добра і зла і все, що відбувається на цьому світі, зумовлено Зерваном. На противагу маздеїзму для послідовників зерванізму характерна песимістична тенденція розглядати земний світ як володіння «князя пітьми». Зерван як верховне божество, «Батько величі», був сприйнятий маніхейством, а також мітраїзмом
Іма (Яма) — «Близнюк», «Двійник»	Первопредок людства, культурний герой, творець благ цивілізації, улаштовувач соціуму, владика світу в епоху тисячолітнього золотого віку. При ньому панувало безсмертя, не було хвороб, старості, пороків. Образ сходить до індоєвропейської епохи (ведійський Яма, скандинавський Імір), до архаїчних міфів про братів-близнюків, синів Сонця. За деякими версіями міфу, Іма був розпиляний навпіл власним братом Спітьюром, спокушеним злим духом. Батьком Іми вважався Вівахвант (вед. Вівасват), одне з утілень Сонця. Сам Іма зберіг риси солярного героя. В індоіранському близнючному міфі (Яма і Ямі, Іма і Імак) — брат і сестра є подружжям, прабатьками людства. Рігведа приписує Ямі відкриття вогню на землі (нагадує образ давньогрецького Прометея). Загалом на загальнотипологічному рівні Іма — дійова особа в міфі про втрату золотого віку в результаті вселенської катастрофи. На індоіранському рівні він — первопредок і перший смертний, який упорядковує світ. На власне іранському рівні, у ході формування зороастрійської ортодоксії, Іма став протиставлятися Заратуштрі, який переймає у нього хварно
Кауто і Каутокат	Божества вранішньої і вечірньої зорі, аналогічні давньоіндійським Ашвінам і давньогрецьким Діоскурам
Кейяніди (Кайаніди)	Легендарна династія царів Ірану, найменування походить від назви жрецького стану — каві («поет-жрець»). Число старших Каві зазвичай три: Каві Кавад, Каві Усан, Каві Хосрава (інколи називається вісім царів). До молодших Кейянідів зараховують Лухраспа і Каві Віштаспа. Головне заняття Кейянідів — війни з ворожими племенами туранців. Молодшим Кейянідам приписане насадження в усьому світі релігії зороастризму. Місце правління Кейянідів різне: в Авесті це околиці міфічних водоймищ, міфічних гір, озера Хамун у Дранглані; мусульманські джерела називають Балх у Бак- трії. Дослідники розходяться в оцінці достовірності самого переказу про Кейянідів — одні вбачають в його основі історичну дійсність, інші вважають його вигаданим
Мартйа і Мартйанаг (Машйа і Машйана)	Перша людська пара, яка виникла з рослини ревінь, котра виросла з сім'я Гайомарта, що впало в богиню землі Спандармат. Спочатку вони визнавали верховенство Ормазда в світі, але потім в них увійшов дух протиріччя і вони оголосили Ахримана творцем світопорядку, за що і понині перебувають у пеклі (з нього вони вийдуть лише після Страшного суду). Мартйа на знак поклоніння демонам вилив молоко на північ, заборонену сторону світу ортодоксального зороастризму (у цьому, ймовірно, відбилися прадавні язичнецькі ритуали: предки іранців вшановували північ). Падіння Мартйа і Мартйанаг завершилося пізнанням таїнств шлюбу. Своїх первістків вони з'їли, а інших дітей врятувало втручання Ормазда. Від нащадків цієї пари залюднився весь населений світ, причому, окрім людей, Мартйа і Мартйанаг створили і монстрів

Продовження табл. 31

1	2
Мітра (Міфра) — «Договір», «Згода»	Бог Сонця, бог, пов'язаний з ідеєю договору. Належить за своїм походженням до індоіранського пантеону, а саме ім'я його походить від індоєвропейської основи mi, mei, що стосується ідеї посередництва, згоди, миру, симпатії. Культ Мітри отримав надзвичайне поширення. Мітра сприймався як втілення договору (заповіту) і як гарантія його відповідності космічному закону. Мабуть, найдавніша функція Мітри — це цар-жрець, який організовував землю і життя на ній згідно з універсальним законом. З Мітрою пов'язане слов'янське поняття «світ», «община», а також індоіранське божество Бхага (Бог), яке відало розподілом благ, долі, щастя. У весільному ритуалі Мітра і Бхага є двома гарантами шлюбного договору. Мітра — улаштовувач не лише соціального, а й природного космосу. Він пов'язаний з водами, з Апам Напатом (інколи виступає в іпостасі Апам Напата), з Сонцем, завдяки йому йдуть дощі і виростають рослини. Мітра пов'язаний з богинею родючості Ардвісурою Анахітою, разом з Рашну і Сраошею виступає суддею над душами померлих. Мітра — деміург. Він ототожнюється з Геліосом, а через мотив вогню — і з Гефестом. Вихідним пунктом у з'ясуванні міфологічної передісторії образу Мітри слід вважати пару відповідних божеств в іранській і індійській традиціях: Мітра-Ахурамазда в Авесті і Мітра-Варуна в Ріґведі. У цій парі, що пов'язана зі жрецькою функцією і поколінням «старих богів», Ахурамазда (відповідно, Варуна) моделював, мабуть, в індоіранський період «зовнішні» елементи Всесвіту, а Мітра — «внутрішні», космічні і соціальні, пов'язані з функцією посередництва між верхом і низом, небом і землею. В ході подальшої еволюції Мітра міг інколи набувати і деяких рис, спочатку властивих його сусідові Ахурамазді (Варуні): наприклад, причетність авестійського Мітри до війни, до руйнівних, непривітніх дій, навіть до вбивства (мотив вбивства бика), а також зв'язок з водами (пор. Варуну як повелителя первозданних вод), з нічним небом, з глибиною і таємницею. В результаті реформи Заратуштри Ахурамазда знайшов статус єдиного головного бога, а Мітра втратив місце поряд з ним і виявився серед нижчих божеств зороастризму — язатів. З часом з'являється образ «великого», «вранішнього» Мітри — з двома «малими» Мітрами з світильниками (уособлення вранішньої і вечірньої зорі Кауто і Каутопат). У подальшій еволюції свого образу Мітра (можливо, як Сонце, огорнене безоднею світових вод) ототожнюється з орфічним первородним божеством Фанесом, народженим з яйця, кинутого у води. Можна простежити також виразні сліди синтезу обрядів Мітри і Геракла, тяжіння образів Мітри і Майтрєї як іпостасі Будди та ін.
Пішдадіди	Перша міфологічна династія Ірану (відповідає давнім Парадата). Налічує (за «Шахнаме») 10 царів. Схеми легендарних династій, Пішдадідів і Кейянідів, створюють хронологічну панораму священної історії з образом Заратуштри в центрі. До династії Пішдадідів належать Каюмарс, Джамшид, Заххак та ін.
Симург (Сенмурв)	Віщий птах, інколи виступає знаряддям долі. За одними джерелами, Симург володів двома натурами — хорошою і поганою, за іншими — було два Си- мурги (добрий і демонічний). Симург володів здатністю зцілення, а його пір'я використовувалося при ворожінні і магічних діях
Спандармат (Спента Армайті, Арматай)	Уособлення обробленої землі і релігійного благочестя, прародителька життя. Уявлялася красивою розсудливою жінкою з трояндою в руці, яка повчає царів. Походить від дозороастрійської Матері-Землі, дружини бога Неба (згодом — одне з божеств Амеша Спента). Шанування Спандармат — давньої хтонічної праматері продовжувалося і в зороастрійську епоху: пор. твердження Геродота (VIII, 114) про те, що Ксеркс і його дружина Аместрида наказували закопувати людей живцем, аби догодити підземному божеству (є відомості про відправлення цього ж ритуалу Камбісом). У скіфській міфології Спандармат відповідає Апі, в мітраїзмі — Мати-Земля, в маніхействі — Мати життя

Продовження табл. 31

1	2
Спента-Майнью («Дух святості»)	Дух-творець. Наприкінці світової історії він повинен знищити духа зла Ангро-Майнью. За давнішою концепцією, Спента-Майнью разом зі своїм братом-близнюком Ангро-Майнью породжені Ахурамаздою і обоє діють як деміурги земного творіння, тоді як Ахурамазда перебуває у сфері чистої духовності: Спента-Майнью створює добру частину світу, а його брат — погану. За другою концепцією образу Спента-Майнью є іпостассю, творчим аспектом Ахурамазди. Типологічно і функціонально Спента-Майнью близький старозавітному Духу Святому, що породжувало гіпотези про історичну взаємозалежність обох образів
Спентодата («Створений благочестям»), Ісфандіяр	Син Землі, один з найдавніших персонажів («дарований Спента Армайті»). Внаслідок свого походження Спентодата невразливий для звичайної зброї. Його постійний епітет «бронзовотілий» (мабуть, успадкований із загальноін- доєвропейського міфу про героя, що народився в обладунках). Він міг бути убитий лише зброєю, зачарованою злими силами
Сраоша	Дух релігійної слухняності і порядку. Імовірно, Сраоша замістив одного з найдавніших богів (напр., Ар'ямана). Сраоша — посланець Ахурамазди, його священний птах — півень. Він оберігає віруючих від нечистої сили. Для цього він озброєний булавою, списом, сокирою. Сраоші належить сповістити таємниці одкровення трьом майбутнім рятівникам людства (саош'янтам). Імовірно, в епоху еллінізму набув поширення міф про Сраошу і Рашну як сподвижників Мітри, які виступають разом з ним суддями над душами померлих. За «Бундахішну», Сраоша виступає проти дракона Ажи-Дахаки у вирішальному поєдинку
Траетаона (Фретон, Фарідун)	Божество, переможець дракона Ажи-Дахаки, син Атвйі — другої людини (після Вівахванта, батька Іми), який служив Хаомі. Те, що Ажи-Дахака — друдж (від авест. «брехня»), дає змогу передбачити зв'язок Траетаони з Аша («правдою»). Ім'я Траетаони мотивується, виходячи з сакральної ролі числівника «третій», від якого воно походить (пор. Тріта в Ріґведі й Авесті). Мотив троїчності присутній в усіх епізодах міфу про Траетаону. За однією з версій, Траетаона одружується на двох сестрах Іми-Джамшида (інколи йдеться про його дочок або трьох сестер). Траетаона поділив між трьома своїми синами царство: Салму дістався Рим і Захід, Туру — Китайський Туркестан і Туран, Ераджу — Іран і Арабістан. Але вони затіяли міжусобні війни і вбили молодшого брата Ераджа. Висловлюється гіпотеза про відповідність Траетаони і Таргитая, першої людини скіфської легенди, батька трьох синів, чиї образи (як і образи синів Траетаони) моделювали тричленні структури скіфського суспільства
Фарн («слава», «велич», «блиск», «сяяння»)	Зазвичай трактується як позначення солярного сяючого начала, божественного вогню, його матеріальної еманації. Фарн — божественне єство, що приносить багатство, владу і могутність. Державна сила. В Авесті Фарн — сакральна щаслива доля, якою можуть володіти божества і люди. Фарн виступає і як добрий дух — охоронець будинку. Особливим Фарном володіє селище, область, країна, народ. У багатьох випадках йдеться про Фарна, пов'язаного з водою, прихованого у глибині вод, пов'язаного із Сонцем. Образ сяючого Фарна отримав втілення в царському німбі. Він — символ непорушної царської влади в Ірані. Фарн як доля пов'язується із шлюбними і поховальними обрядами. Значного поширення набув образ барана як втіленого Фарна. Це пов'язує Фарна з Веретрагною, чиїм атрибутом був баран (починаючи з Шапура II, зображення барана як символа бога Фарна набуває поширення). В іранській традиції є також чимало прикладів, коли Фарн зображався в людській подобі
Фраваши	Уособлення душі. Вважалося, що вони створені Ахурамаздою, але й він сам має фраваши. Вони створили світ, прикрасили небосхил зірками. Згадується, що фраваши жіночої статі

Закінчення табл. 31

1	2
Хаома (від авест. «вичавлювати»)	Обожнений галюциногенний напій; божество, яке персоніфікує цей напій; рослина, з якої він виготовлявся. Всі три втілення Хаоми утворюють несо- лярну єдність. Культ Хаоми веде початок від індоіранського періоду і має точну відповідність з індійським Сомою. Існує ряд гіпотез про рослину, з якої міг бути приготований напій сома-хаома: кузьмичева трава, коноплі, мухомор, ревінь, ефедра та ін. Урочисте жертвопринесення хаоми (ясна) гарантувало в зороастрійському ритуалі безсмертя для віруючих, а також стійкість світопорядку в космосі і соціумі. Напій присвячувався Ахурамазді. З останньою ясною, яку створять саош'янти, світ повернеться у початковий досконалий стан загального безсмертя. Приготування хаоми, як можна судити з непрямих даних, спиралося на міф про загибель божества Хаоми, розчленованого іншими богами і спожитого на приготування божественного напою, що долає смерть. Характерне одночасне поєднання в Хаомі іпостасей бога (а саме, Мітри — носія і вартового світового закону); жерця, який приносить йому жертву; самої жертви. Першим вичавив Хаому Вівахвант, батько Іми; другим — Атвйя, батько Траетаони; третім — Трита, батько Керсаспи, який уразив дракона Срувара; четвертим — Пурушаспа, батько Заратуштри. Хаому визнають як пана — володаря дому, спільноти, округа, країни. Нині культ Хаоми, який виготовляється з ефедри, існує у персів і гебрів
Язати (авест. «той, кому належить поклоніння»)	Клас божеств — помічників Ахурамазди. Сам термін дозороастрійського походження. У давньоперському пантеоні язатам відповідає поняття «бага». До язатів у «Молодшій Авесті» віднесені Мітра, Ардвісура Анахіта, Верет- рагна, Мах (Місяць) та інші божества рангом нижчі за Амеша Спента і Аху- рамазду

<< | >>

↑

Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Зороастризм - продовження маздеїзму:

- Всеобщая история религий -

- Всеобщая история - История Древнего мира - История религий - История России - Історія України -