Обряди зороастризму
У зороастрійському богослужінні фігурують три жертовних предмети: хаома (стебла хаоми розтираються каменями, змішуються із соком інших рослин і молоком), драунах (букв. «частка» — прісний корж) і мйазда (їжа, у сучасних парсів — фрукти).
Зороастрійські жерці відправляли богослужіння у храмі перед вогнем. Головний жрець мав ім’я заотар (давньоінд. хотар), інші — хаванана (той, хто розтирає хаому), фраберетар (той, хто підносить культові предмети), атраван (той, хто стежить за вогнем). Необхідний культовий предмет — барсман (підстилка, на яку сідали боги). Основних свят у зороастрійців було шість, і кожне тривало по шість днів. Рік складався з 12 місяців, що називалися іменами божеств (дні також називалися за божествами). Доба поділялася на п’ять частин: від схід сонця до полудня, від полудня до третьої години дня, потім — до сутінків, до опівночі й до схід сонця.У зороастрійців існують особливі предмети одягу, носіння яких обов’язкове — це натільна сорочка (стахр пайсанха — «розписана зірками») і пояс із визначеною кількістю ниток (авйанхана) [2, 20].
Надзвичайно своєрідні зороастрійські поховальні обряди [71], згідно з якими не допускається стикання землі, води, рослин, худоби, вогню і людини з трупом. Мертвих треба було відносити на високі, сухі, кам’янисті місця. Носії трупів — ристо-каша — до кінця днів вважалися нечистими: їм не можна було наближатися ближче, ніж за 30 кроків, до вогню, води й барсамана і ближче, ніж на 3 кроки, до людей. На голому кам’янистому місці труп закріплювали за ноги і волосся, щоб звірі або птахи, розтерзавши тіло, не могли потягти кістки до води або рослин. Коли залишалися тільки кістки, їх збирали і складали у спеціальне вмістилище (асто-дана — осуарій). Крім асто-дана, існує й інший термін — дахма. Дахма зазвичай означає спеціальну споруду, що імітує голе кам’янисте місце («вежа мовчання»), куди поміщають трупи.
Там же у визначених місцях складаються потім і кістки. Зороастризм надавав виняткового значення ритуальній чистоті. Обряди очищення (йауджа) були ретельно розроблені для людей, худоби, рослин, води, землі, вогню, а Заратуштрі приписувалася функція проведення цієї операції й над усім Всесвітом. Мета праведного зороастрійця потрапити після смерті в царство Ахурамазди. У цьому царстві, за Авестою, панує дивний розпорядок, гармонічна симетрія, що відображає ідеал земного розпорядку. Тут проявляється улюблений принцип триединості, що відображає архаїчне шанування «щасливих чисел», зокрема числа 3. У небесному світі божеств і добрих духів панує трійця: вище божество Ахурамазда («Володар Всевідаючий»), що спирається на Духа вогню — Аша Вахішту (небесний образ жрецтва), і на Духа худоби — Воху Ману (небесний образ общинників). Небесна трійця оточена сонмом з чотирьох добрих духів (ахури), що є, з одного боку, духами певних стихій, а з другого — виражають їхню доброчинну дію [2, 21, 55].Поклоніння Ахурамазді виражалося, у першу чергу, у поклонінні вогню, тому зороастрійців іноді називають вогнепоклонниками. Храми вогню будували у вигляді веж. Усередині храму було трикутне святилище, у центрі якого, ліворуч від єдиних дверей, містився чотириступінчастий вівтар вогню заввишки близько 2 метрів. По сходах вогонь доставляли на дах храму, звідки його було видно здалеку. У храмі зазвичай відбувався обряд ініціації — прилучення підлітка до віри предків. Цей обряд відбувався у віці від 7 до 15 років, у ході якого хлопчик або дівчинка одягали набе- дрений нитяний пояс, який відтепер повинні були носити все життя. При народженні ж дитини зороастрійці зазвичай вдавалися по допомогу до своїх астрологів для пророкування її долі. У цілому служителі зороастрійської релігії розробили досить складну систему обрядів і пророкувань, що чітко регламентують життя людини: святкування нового року (Ноуруз), шанування предків, поклоніння хаомі, обряди очищення, прилучення підлітків до віри та ін.
Існували обряди і звичаї, пов’язані з народженням дитини, одруженням, похоронами. До щоденних обрядів зороастрій- ців належала молитва. Молільник звертається до Ахурамазди не рідше п’яти разів на день. При цьому обличчя молільника завжди повинно бути зверненим на південь (проте сучасні парси моляться, звертаючись на північ) [119, VI, ч. I, 273-274, 280].Доторкатися до вогню в храмі міг тільки жрець, одягнений у білий халат, білу шапочку у формі тюбетейки, білі рукавички і мав біле покривало (пов’язку) на роті (нагадує одяг сучасних лікарів), щоб подих не опоганював вогонь. Для жерців обряд очищення був особливо виснажливим: обряд міг тривати більше двох тижнів і включав щоденне шестиразове обмивання водою, піском, коров’ячою сечею, а також повторення особливих молитов у присутності собаки. Зороа- стрійці не вживали в їжу м’ясо, попередньо не видаливши з нього кров. Жінка під час менструації ставала недоторканною: спала на підлозі, сиділа на кам’яній лаві, не мала права підходити до вогню, не працювала в саду й у будинку, їла з особливого посуду. Ритуал очищення матері після пологів також був пов’язаний з багатьма обмеженнями і тривав 40 днів. Разом з тим у звичайний час жінка відігравала важливу роль у виконанні сімейних ритуалів. Як правило, чоловіки-зороастрійці одружуються в 25-30 років, жінки — у 14-19 років [119, VI, ч. I, 280-281, 286].
Зороастрійці здавна користувалися сонячним календарем, подібним до єгипетського: він має в році 360 днів, поділяється на 12 місяців по 30 днів у кожному, а до останнього місяця року (лютий-березень) додається п’ять днів, що вважаються передоднем Нового року. 1, 8, 15 і 23-й дні кожного місяця присвячені Ахурамазді. Зороастрійці відзначали прихід весни, літа, осені, середину зими і переддень весни. Під час останнього свята поминалися душі предків. Крім того, існувало сім свят на честь Ахурамазди і шість свят на честь Амеша-Спента. Священним числом для зороастрій- ців було 7 — 7 божеств, 7 зірок, 7 заповідей, 7 священних предметів (свічки, дзеркала як відображення світу, яйце, акваріум із золотими рибками, підношення з пахощів). Природу ж людини зороастризм вважав триєдиною: матеріальною, душевною (або енергетичною) і духовною. При цьому фізичний організм і душевне тіло людини є лише знаряддями для духовного Фраваши, що являє собою божественний образ, його подобу на Землі. Фраваши — вічне й безсмертне начало, що становить єдине ціле з Богом. З поняттям фраваши тісно пов’язані уявлення зороастрійців про потойбічний світ, де вони — це душі померлих предків [119, VI, ч. I, 282-285].