Спаситель Саош'янт
Саош’янт (Саошйант) в іранській релігії — це месія, есхатологічний рятівник людства. В іранській традиції стійке уявлення про одного або кількох саош 'янтів, яким визначено наприкінці століть вершити страшний суд, винищити носіїв зла,
* Караханіди — правляча династія в державі Караханідів (927-1212 рр.), тюркській державі на території Східного Туркестану (Чина) і Семиріччя, що було розгромлене хорезмійським шахом Мухаммедом.
Сельджукіди — султани тюркської (огузької) династії, що правили в ряді країн Ближнього і Середнього Сходу в XI — на початку XIV ст. й ведуть своє походження від Сельджука (Х — початок XI ст.), очільника племен тюрків-огузів. Огузи відіграли важливу роль в етногенезі туркменів, азербайджанців, турків, гагаузів, каракалпаків [16, 497, 832, 1080].воскресити праведників і заради їхнього безсмертя закінчити світову історію останньою спокутною жертвою бика. У зороастрійській священній історії Гайомарт виступав предтечею і прообразом її центральної дійової особи, пророка Заратуштри, а спадкоємцем і завершувачем місії пророка є Саош 'янт: «троє суть найкращих тих, що перебувають на початку, в середині і в кінці творіння». Саош’янтами називали також трьох синів Заратуштри, чудодійно народжених після його смерті. У «Хом-яшті» (Ясна 9, 2) йдеться лише про одного Саош’янта, причому як про персонажа минулого часу. Можливо, як Саош’янт тут виведений Мітра, а саме слово «Саош’янт» було первісно його культовим епітетом. Припускається, що образ Саош’янта вплинув на іудейські, християнські й гностичні есхатологічні уявлення (при цьому не виключається і пізніший частковий зворотний вплив) [74, II, 408-409].
У цілому, релікти індоіранських вірувань розміщалися після реформи Зара- туштри вже тільки у вигляді дидактичних схем легендарної історії, покликані утвердити постулати зороастризму. Роль культурного героя від першопредка Іми цілком була передана Заратуштрі, що почав виступати в якості першого жерця, першого воїна і першого скотаря.
Рятівниками й улаштовувачами соціальної структури зображувалися і сини Заратуштри: старший став родоначальником і главою жерців, середній — хліборобів, молодший — воїнів. Для пізньої Авести характерна формула: «Заратуштра є аху (світський владика) і рату (духовний глава) людства». Цей антагонізм військової і жрецької каст, що знайшов відображення в зороастризмі, сягав, імовірно, ще індоіранської епохи і вплинув, у тому числі, на формування дуалізму. Реформа Заратуштри ще більше підсилила дуалістичні тенденції в іранській релігії, зробивши своєю основою боротьбу добра і зла, що не припиняється. Посмертна доля людини, відповідно до зороастризму, залежить від її праведності: душа через три дні після смерті направляється до «моста відплати» Чинвату на суд Мітри, Сраоши і Рашни, де її вчинки зважує на вагах Рашна. Учинені померлим добрі справи зустрічають його у вигляді прекрасної дівчини, що допомагає йому досягти вищих, четвертих небес «нескінченного світла», а проклята душа зустрічає огидну стару бабу і опиняється, пройшовши три пекла злих думок, слів і справ, перед лицем Ахримана й інших демонів [74, I, 563-564].