Рустам і туранці
Рустам (фарсі «Богатир») — герой іранського епосу, образ якого належить до саксько-согдійського епічного циклу і відсутній в Авесті. У «Шахнаме» Рустам — чудодійно народжений син богатиря Заля і Рудаби, дочки кабульського володаря Мехраба з роду Заххака (тобто дракона).
Дід Рустама — богатир з роду Джамши- да-Іми (син Гаршаспа-Керсаспи й онук Трити) — Нариман, що прославився своїми подвигами на службі у Фарідуна-Траетаони. Вирісши, Рустам стає головною опорою іранських царів у боротьбі проти туранців, очолюваних Афрасіабом. Він здійснює сім подвигів: убиває дикого лева, дракона, чарівницю-відьму, Білого дева, знаходить чарівне джерело, бере в полон розбійника Авлада, умертвляє мазендеранського шаха Аржанг-дева. Під час боїв з туранцями Рустам убиває також потворного Акван-дева. У Самангані Рустам закохується в дочку царя — красуню Тахміну, яка після його від’їзду народжує від нього сина — Сухраба, що служить Афрасіабу. Під час походу Сухраба в Іран волею долі відбувається триразовий двобій Рустама і Сухраба, які не впізнали один одного. У третьому двобої Рустам хитрістю долає й убиває Сухраба, й лише після цього впізнає сина. Мимовільний убивця сина (а пізніше і друга — Ісфандіяра), Рустам гине, потрапивши у вовчу яму, приготовлену його підступним братом Шагадом [74, II, 390-391].Родоначальником туранців (спочатку під ними розумілися кочові східно- іранські племена, а потім тюркські) був Тур. Спочатку Тур — син Іми, а в «Шахнаме» він названий сином Фарідуна (Траетайони). Коли Фарідун ділить своє царство між синами, Туру дістаються Чин і Туран. Разом зі своїм братом Салмом Тур убиває молодшого брата Ераджа, якому заповіданий Іран і Арабістан. Це убивство спричинило ворожнечу Ірану й Турану. Помщаючись за загибель Ераджа, його онук Манугехр убиває Тура і Салма. З роду Тура походить й Афрасіаб — проводир туранців, найлютіших ворогів зороастризму, що вели безперервні війни з іранцями. Афрасіаб, злий цар-чаклун, виступає як месник за загиблого Тура.
Влаштувавши розбійний наліт на Іран, Афрасіаб убиває одного з царів (попередників династії Кейянідів) Навзара і полонить іранських богатирів. Їх рятують з полону за допомогою доброчесного брата Афрасіаба — Агрераса, за що Афрасіаб страчує його. Іранців у цій боротьбі очолює богатир Рустам і праведний шах Ірану Кай Хусроу, що доводять цю боротьбу до переможного кінця [74, I, 129, II, 534].У текстах Х ст. Афрасіаб виступає чарівником, що належить до нащадків царя Нуха (біблійного Ноя) і живе дві тисячі років. У міфології турків, азербайджанців, узбеків, туркмен Афрасіаб визнається прабатьком тюркомовних народів, царем тюрків, богатирем, очільником тюркських племен, що робили набіги на сусідів. Від Афрасіаба вели своє походження Караханіди і Сельджукіди. Сказання про боротьбу очільника туранців Афрасіаба проти іранців відображає реально-історичні набіги кочових іранських (а пізніше тюркських) племен на поселення іранських землеробських громад. Вождем кочових туранських племен був і Арджасп. За більш пізніми сказаннями, він — вождь хіонітів (ефталітів), об’єднання племен, що вторгалися в У-УІ ст. н. е. до Ірану і в північно-західну Індію (у V ст. утворили державу, у котру ввійшли території Середньої Азії, Афганістану і Східного Ірану) [16, 1417].
В іранських джерелах описується жорстока битва між хіонітами Арджас- па, що виступають проти зороастризму, й іранцями під проводом царя Віштаспа (Гуштапса). Завдяки героїзмові брата Віштаспа полководцю Зарера, а після його загибелі на бойовищі й його сина Баствара, іранці здобувають перемогу, б’ють хіоністських воїнів, за винятком Арджаспа, якого захоплюють у полон, відрізають руку, ногу, вухо, виколюють око та відсилають додому розповісти хіонітам про розгром їхнього війська «у жорстокій битві людей Віштаспи з Ажи Дахакою» [74, І, 101, 129].