Есхатологія зороастризму
В Авесті сказано ще й про третього Спасителя, що з’явиться у світ, «коли Ера Заратуштри, Ера Хушедара і тисячолітня Ера Ху- шедар-Маха добіжать кінця». Тоді «у священному озері Кансу, у якому Заратуштра залишив насіння, викупається прекрасна, бо-
гообрана дівчина.
Її ім’я буде Віспатаурвари. Саме їй призначено стати матір’ю третього Спасителя — Саош’янта («Втілює Істину»), що одночасно буде і сином пророка Заратуштри». З приходом у світ Саош’янта Ахурамазда почне свій Фраш- кард — останню битву зі Злом, у якій воно буде цілком винищене. Праведники ж воскреснуть і знайдуть вічне життя. Уже закінчилося друге тисячоліття від Різдва Христового, і це, на думку дослідників, епоха Хушедар-Маха, другого Спасителя, однак він ще не проявився в нашому світі. Згідно з авестійськими уявленнями, коли наблизиться час приходу останнього Спасителя, люди будуть ситі від одного священного хліба три доби. Вони відмовляться від м’яса й від молока, а за 10 років до приходу Спасителя втратять апетит навіть на овочі і стануть пити одну лише воду. Вони обходитимуться без їжі, але не будуть вмирати. З настанням Судного дня старий світ зникне і виникне новий. Кожен воскресне на тому місці, де зустрів свою смерть, і душі воскреслих пізнають одна одну. А потім відбудуться збори (Садвастарана), на яких усім будуть показані їх добрі й злі помисли, слова та справи. Грішних відокремлять від праведних, і перші зваляться в пекло, а другі піднесуться на небеса. На допомогу Спасителеві — Саош’янту прийдуть три безсмертних Рату (Агрерат, Тус і Пешотану), яких супроводжуватимуть 15 юнаків і 15 дівчат (тобто разом 33 особи). Із зоряної сфери з’явиться на землю Гочихар, і земля здригнеться. Вогонь розплавить метал, і він потече по землі гарячою рікою, знищуючи все грішне і зле. Саош’янт здійснить ритуал: принесе в жертву бика Хадайаша, з його жиру і соку хаоми приготують божественний напій (Хуш); люди вип’ють його і стануть безсмертними; кожному буде дано чоловіка або дружину, але діти в них народжуватися вже не будуть. Потім настане заключний акт світо- творення — знищення Ахурамаздою Ангро-Майньї та його поплічників у вогненному потоці. Після цього не буде більше ні холодів, ні снігу, а земля стане квітучою рівниною, оскільки лик її розгладиться (зникнуть гори і западини) [97, 55-58].До кінця часів, згідно з авестійськими уявленнями, усе більша кількість людей звернеться в щиру віру і розділятиме зороастрійський «символ віри»: «Вважаю себе, що молиться Мазді, заратуштровським, протидевівським, що вчить Ахурі, що славить Безсмертних Святих, що молиться Безсмертним Святим... Відрікаюся від єднання зі злими, згубними, злобливими девами, найбрехливішими, най- розтліннішими, найнещасливішими з усіх істот, від девів і девівських, від чарівників і чародійних і від усіх, хто насилує живучих, думками, словами, справами й обличчям відрікаюся від єднання з брехливим, нищівним.» [97,61].
У 633 р., після смерті засновника ісламу — пророка Мухамада — почалося завоювання Ірану арабами, що до середини VII ст. майже цілком його скорили і включили до складу своєї держави — Арабського халіфату. До середини IX ст. зороастрійців в Ірані примусово в іслам не навертали, однак після вкорінення мусульманської віри серед більшості народів Передньої Азії наприкінці IX-X ст. абассидські халіфи зажадали знищити зороастрійські храми вогню. Почалося переслідування зороастрійців, яких називали джабрами (гебрами), тобто «невірними». Жорстокі переслідування змушували зороастрійців поступово залишати Іран. Кілька тисяч зороастрійців переселилося в Індію, де їх почали називати парсами. Тут, у штаті Гуджарат, вони заснували в пам’ять свого рідного міста в іранській провінції Хорасан місто Санджан, у якому побудували храм вогню. Цей храм протягом восьми сторіч був єдиним парсійським храмом Гуджарата. Парси жили своєю громадою, дотримуючи давніх звичаїв. Відповідно до традиції в Індії налічується п’ять основних центрів поселення парсів: Ванконер, Варнав, Анклесар, Броч, Навсарі [119, VI, ч. I, 277-278].