Ахурамазда - головний бог маздеїзму
Ахурамазда (або Ормазд) — буквально означає «Господь Премудрий» — верховний бог іранців у дозороастрійський і в зороастрійський періоди. Первісне ім’я Ахурамазди виступало як заміна заборонного імені Бога й обидва елементи імені (Ахура і Мазда) вживалися роздільно навіть у пізніх фрагментах Молодшої Авести.
В аха- менідських текстах (УІ-У ст. до н. е.) цей термін писався разом, тобто сприймався як нове ім’я давнього Бога, а в західноіранській традиції ім’я Мазда згадується з VIII ст. до н. е. Мазда (авест. «Мудрий»), як відзначає відомий релігієзнавець В. Топоров, могло означати епітет до Ахура (тобто «Мудрий Ахура», «Мудрий Господь») або бути іменником («мудрість»), що і є ім’ям божества або, нарешті, — це персоніфіковане абстрактне поняття, що означає сакральну мудрість (на зразок давньослов’янського вчення про Софію — Божественну Мудрість). Дуже імовірно, що ні Мазда, ні Ахура, ні Ахурамазда не були іменами головного іранського бога, а лише нетабуйованими варіантами його позначення (наприклад, іранці позначали його у своєму календарі як «Безіменний» або «Творець» [74, І, 141; ІІ, 88].Епітет «Мудрий», таким чином, вирізняв головне божество серед інших ахурів: «О Мудрий й (інші) Ахури» (Яшт ХХХ 9) «(О ти), що могутніший Ахура і Мудрий» (Яшт XXXIII 11). В архаїчній традиції мудрість нерідко розумілася як вищий дарунок (як духовний, так і матеріальний), за допомогою якого досягається процвітання, успіх, удача, а також знімається протиставлення духовного верха і матеріального низу. За В. Топоровим, іранський головний бог у своїй еволюції якраз і виявляє риси зв’язку верха й низу і може бути відновлений як божество, що здійснює функцію переходу або принаймні змінило свій вихідний статус, пов’язаний з якоюсь порубіжною сакральною ситуацією. Ці припущення підтверджуються, наприклад, даними ведійської традиції: на підставі відповідності іранської пари Мітра-Ахурамазда і ведійської пари Мітра-Варуна можна припустити ототожнення для відомого історичного періоду Варуни й Ахурамазди.
Ця тотожність підтверджується тим, що Варуна спочатку був асурою, як і Мазда, належить до тієї ж сакральної категорії (він — ахура). Згодом Варуна й Ахурамазда зробили однаковий перехід, що змінив їхній споконвічний статус: Варуна перейшов у світ дева і став божеством (девовським), а іранські ахури стали богами і Мазда — їхнім вищим богом. До Варуни зверталися, як і до Мазди, «О ти, Мудрий, правиш над усіма речами, над небом і землею» (РВ I 25, 20), а його епітетами були «розумний асура», «всевідаючий асура» тощо [3, II, 88].Оскільки ведійський Варуна пов’язаний з нижнім світом, з первозданними космічними водами, а пізніше стає (разом з Мітрою) своєрідним медіатором, то, на думку В. Топорова, таку ж або подібну еволюцію можна припустити і для Аху- рамазди (він, наприклад, пов’язаний з творенням землі й вод, з денним і нічним небом, зі здоров’ям та хворобою, з розподілом добра і зла, він — символ останнього суду). У Гатах — найбільш ранній частині Авести — ім’я Мазди назване 116 разів, Ахури — 64 рази і Мазда Ахури — 28 разів. У пізніших частинах Авести вживається вже Ахурамазда — ім’я головного бога. При цьому Авеста, на відміну від більшості інших індоєвропейських традицій (хетської, грецької, латинської, балто-слов’янської, ведійської), де верховним божеством виступав воїн-громовер- жець (Зевс, Індра, Перун та ін.), зображувала Ахурамазду жерцем: він творить світ зусиллям або думкою, вимагає собі чисто духовного поклоніння (молитви перед священним вогнем); жертвопринесення допускалося тільки у формі узливання суміші соку хаоми з молоком [74, I, 141; II, 89].
Вчення Заратуштри про функції та вчинки Ахурамазди містить нові для індоіранської традиції відтінки релігійного символізму: про особисту обраність Заратуштри Ахурамаздою як посередника між небом і землею; апокаліпсичні поняття про Страшний суд, чинений Ахурамаздою; про абсолютну волю Ахурамазди; про прийдешню перемогу Ахурамазди і його прихильників над силами зла; про відповідальність кожної живучої істоти перед Ахурамаздою.
Видимим проявом Ахурамазди, буквально його «тілом» названий вогонь, а небесні води іменуються його дружинами. Яшт (XVII, 16) величає Ахурамазду батьком нижчих божеств Аши, Сраоши, Мітри і самої релігії. Ахурамазда, аж до творів пехлевійської (серед- ньоіранської) епохи, виводився ідеальним прототипом жрецького стану і тільки ахаменідські скельні написи (УІ-ІУ ст. н. е.) і сасанідські рельєфи (ІІІ-УІІ ст. до н. е.) трактують його як царя-миродержця: він «усемогутній, великий, переможний». В Авесті збереглися також залишки архаїчних, ранніх індоіранських уявлень про Ахурамазду як уособлення небесної зірки (тобто нічної) тверді [74, І, 141].Яшт (ХІІІ, 80) приписував Ахурамазді особистого генія — фраваши (уособлення душі, елемент духовної сутності), що мало на увазі створення Ахурамазди, тобто його вторинність (показово, що канонічна Авеста замовчувала про походження Ахурамазди). Наприклад, шанувальники бога часу Зервана вважали Ор- мазда сином цього божества і братом-двійником злого духа Ахримана. У Гатах Ахурамазда вважався батьком святого духа Спента Майнью і духа зла Ангро-Май- нью, а в Молодшій Авесті Спента Майнью уособлюється з Ахурамаздою. Бог Ахурамазда створив, відповідно до іранських переказів, усе буття, наділив попередні духовні форми плоттю, заздалегідь передбачив усі думки, слова та діяння. Людина повинна обрати добро і тим підсилити табір добра в його протиборстві із силами зла, очолюваними Ангро-Майнью. Ахурамазда в Гатах стоїть над цією боротьбою, однак у Молодшій Авесті він вже особисто бере в ній участь: шукає прихильників серед молодших божеств, навчає Заратуштру правил жертовних ритуалів і шаманського мистецтва ворожити на пташиних крилах та ін. (Яшт XIV 35, 50). Младоавестійський образ Ахурамазди був відомий Платону й Арістотелю (У-ІУ ст. до н. е.) [74, І, 142].