ВЕДІЙСЬКА КОСМОГОНІЯ Й БОГИ-ТВОРЦІ

Близько десяти гімнів Ріґведи присвячено виключно космогонії, й всі вони належать до Х мандали. Крім того, космогонічна тематика неодноразово повто­рюється і в інших гімнах у зв’язку з багатьма сакральними персонажами (особли­во з Варуною, Савітаром, Агні, Сомою, Індроюта ін.).

У Ріґведі, крім міфологічного трактування походження Всесвіту, присутній і філософський підхід, що розглядає космогонію як дію єдиного абстрактного ор­ганізуючого принципу, що лежить в основі світобудови: Щось єдине, Золотий зародок, Космічний жар, всесвітній гігант Пуруша та ін. Особливо, на думку сходознавця Т. Єлізаренкової, варто підкреслити процес виникнення Сущого з Не-сущого, що являє собою різні фази «ущільнення» матерії. Паралелі цьому підхо­ду ми зустрічаємо в багатьох індоєвропейських традиціях: наприклад, міфи про космічне яйце й про створення Всесвіту з тіла гіганта відомий у грецьких, іран­ських, германських, слов’янських та інших космогонічних переказах [179, 400]. Одним з найпоширеніших космогонічних гімнів Ріґведи є «Гімн про створення світу», авторство якого приписується Праджапаті Парамештхіну (букв. «Золотий зародок, що походить від [бога] Праджапаті»), де є такі рядки: «Морок був при­хований мороком спочатку.

нього найшло бажання. Це було першим сім’ям думки Далі боги [з’явилися] за допомогою створення цього [світу]» (РВХ, 129).

В іншому космогонічному гімні Ріґведи, названому «Космічний жар», йдеться, що «закон і істина народилися з жару, який загорівся. Звідси народилася ніч, звідси — неспокійний океан. З неспокійного океану народився рік, що розподіляє дні й ночі, владика всього, що моргає. Сонце й Місяць створив послідовно творець, і день, і зем­лю, і повітряний простір; потім світло» (РВ Х, 190). У наведених гімнах Х мандали описані послідовні стадії виникнення світобудови, подібні, наприклад, до біблійних. При цьому Єдине (Ekam) тут середнього роду, що, очевидно, вказує на андрогінність, тобто первісну злитість чоловічого і жіночого начал. У Ріґведі, однак, зустрічаються в аналогічних текстах (I, 164, 10; III, 56, 2) також Ekah чоловічого роду, що нагадує Бога-Творця біблійних космогонічних текстів — Елохима (від Ekah/Elah). Відповідно до «Гімну про створення світу» у первозданній «нерозрізненній безодні», в «глибокій безодні», в «порожнечі» дихало відповідно до якогось Закону «Щось Єдине», тобто демонструвало свою переважно повітряну (або, радше, ефірну) природу. Це «Єдине» не є водночас першоджерелом світобудови, оскільки сказано, що Воно було породже­не силою Космічного жару (Тапаса). Цю силу космічного жару викликало, ймовірно, «бажання», яке, у свою чергу, «було першим сім’ям думки». З огляду на зазначене ви­никає такий типологічний ряд ведійської космогонії: Думка викликає Бажання, Бажан­ня породжує Космічний жар, Космічний жар породжує «Щось Єдине» (яке в гімні «Кос­мічний жар» розуміється, зважаючи на викладене, як Закон і Істина або два начала, творчих принципи, описуваних в «Гімні про створення світу» як «заплідники»). Далі в процесі створення з’являються боги, ніч, океан, час, Сонце, Місяць, день, Земля, повітряний простір, світло.

«Гімн про створення світу» закінчується такими словами: «Звідки це творіння з’явилося: може, саме створило себе, може, ні. Той, хто наглядає за цим [світом] на вищому небі, тільки Він знає або ж не знає» (РВХ, 129,7). Ім’я творця, таким чином, залишається невідомим. Саме так називається інший кос­могонічний текст Ріґведи — «Гімн невідомому богу», автором якого також виступає Праджапаті Парамештхін — «Золотий зародок від бога Праджапаті». Відповідно до місцевої традиції «Невідомий бог» — це бог Ка («Хто») [179, 495], що нагадує давньоєгипетські теогонічні мотиви. Зміст гімну зводиться до основного питан­ня космогонії: хто той єдиний одвічний бог, що створив Всесвіт. Первісною фор­мою цього бога є Золотий зародок, що увібрав у себе «високі води». Народившись, цей бог став єдиним «господарем творення», «єдиним царем світу дихаючого й дрі­маючого». При цьому зазначається, що «коли прийшли високі води, вбираючи в себе все як зародок, породжуючи Агні, Він виник із цього як єдина й життєва сила богів» (РВХ, 121, 7). Інакше кажучи, Невідомий бог — це й Золотий зародок, і Щось Єдине, народжене в первозданних водах (Хаосі) силою Космічного жару, під яким, можливо, розуміється уособлення вогню — Агні. Води, крім Агні, зачинають і Дакшу, а також породжують жертву (під останньою може розумітися космічний гігант Пуруша). Дакша (давньоінд. «спритний», «здатний») є, як спостережено, божеством класу Адітьїв, і найприкметнішою його характеристикою є те, що він народжений від праматері Адіті й він же її породив (в одному з гімнів зазначено, що не-суще і суще перебувають у лоні Адіті при народженні Дакши: РВ III 27, 9). Ім’я «Дакша» використовується і як епітет богів Агні й Соми (під останнім, імовірно, могли розумітися й «високі води», що породжують Агні). Дакша ототожнюєть­ся також із творцем Праджапаті й у Ріґведі кілька разів названий «батьком богів» (РВ VI 50, 2; VIII 63, 10; 139, I, 348). В «Гімні невідомому богу», у його останньому вірші саме Праджапаті названий як цей бог-деміург. Однак Праджапаті (букв. «го­сподар потомства»), як самостійний бог-творець, є персонажем уже післяріґведій- ського періоду, а в Ріґведі це слово зазвичай зустрічається як епітет, що визначає ім’я іншого бога, наприклад, Савітара й Соми [179, 405].

У Ріґведі й наступних ведійських текстах зустрічаються найменування й ін­ших творців Всесвіту, які, можливо, є лише різними епітетами Єдиного Творця. Так, до творців-деміургів у ведичній релігії належать Вішвакарман, Праджапаті, Тваштар, Дьяус і Прітхіві, а також Пуруша й деякі інші сакральні персонажі, які володіють деміургічними функціями (Мітра-Варуна, Савітар, Індра та ін.). При­близна схема ведійської космогонії зображена на рис. 75.

Рис. 75. Приблизна схема ведійської космогонії