Міфи творення
Названі вище елементи так чи інакше відбиті в різних міфах створення: Батько- Небо й Мати-Земля, першолюдина Пуруша, Золотий зародок, Щось єдине, Космічний жар (Тапас), Вішвакарман, Праджапаті (самозародження), космогонічний процес як жертвопринесення тощо.
Ядро ведійської релігії утворює космогонічні міфи, представлені рядом варіантів [139, I, 224]:• початковий стан, що відповідає Хаосу, описується як повна відсутність елементів Всесвіту й основних протиставлень, що обумовлюють її функціонування: «Тоді не було ні сущого, ні не-сущого. Не було ні повітряного простору, ні неба над ним. Тоді не було ні смерті, ні безсмертя, не було різниці між днем і ніччю... Все це нерозрізнено плине». Водночас підкреслюється моністичний принцип: «без подиху дихало Єдине, і нічого, крім нього, не було» (РВ Х 129);
• на початку створення були води, з них народився Всесвіт, вони його основа. З вод виникли земля (зазвичай шляхом згущення вод, більш пізня версія — шляхом «сколочування» океану) і їжа. Згущення й отвердіння первинних вод — результат спільної діяльності девів і асурів. Інший варіант — походження з вод яйця (зокрема, золотого), з якого через рік з’явився деміург Праджапаті або Бог-Творець Брахма. Яйце розкололося на золоту й срібну половини, з них виникли відповідно небо й земля. У яджур- ведичній літературі створення пов’язується з вепром доісторичної епохи (його зазвичай ототожнюють із Праджапаті), що поринає у води й з мулу створює землю. Деякі тексти відображають версію, відповідно до якої Земля й Сонце (вогонь) виникли з лотоса, що плавав у водах (також за участі Праджапаті). Ця остання версія, ймовірно, має свої джерела в космогонічних уявленнях автохтонного населення Індії;
• більш пізні міфи створення (наприклад, в Упанішадах) — це результат вже натурфілософських концепцій: є версія про Творця, що ототожнюється зі смертю або голодом, який побажав втілитися, тобто створити все живе («Бріхадараньяка-упанішада»); створення жертви (зокрема, для Прад- жапаті, який створив потім дева й асур) із частин її основних елементів — Всесвіту. Тут йдеться насамперед про створення Всесвіту з частин тіла першолюдини Пуруші (РВ Х 90; АВ Х 2) — як природної, так і соціальної організації: «Коли розділили Пурушу...
брахманом стали його вуста, руки — кшатрією, стегна його — вайшьєю, з ніг виник шудра. Місяць народився з думки, з очей виникло Сонце... з голови виникло небо...» (припускають, що в основі цього варіанта лежить практика давніх людських жертвопринесень). Існує також варіант створення світу з частин коня («Бріхадараньяка-упанішада»);• починаючи з Атхарваведи, нерідко ототожнюється з жертвопринесенням і Вішну, з яким уже в Ріґведі пов’язана міфологема про три кроки, що створюють Всесвіт і моделюють як його структуру, так і функцію центру, що виконує Вішну. Звичайно дана міфологема включається в міф про боротьбу з демоном Врітрою, у якій Вішну допомагає Індрі;
• створення як результат жертвопринесення пов’язується також з Віш- вакарманом, «творцем усього» (який з’являється то як тесля, то як коваль, то як скульптор) або із Тваштаром, деміургом і митецьким майстром. Зокрема, Тваштар породив Бріхаспаті (або Брахманаспаті), що як божественний першожрець також має відношення до творення. Віш- вакарман, Тваштар, Бріхаспаті (планета Юпітер) нерідко подібні до Праджапаті;
• нарешті, іноді первинна космогонічна функція приписується Індрі, який роз’єднав небо й землю, встановив небесне склепіння й зміцнив землю, що зумовило створення цього світу, характерного дуальністю (дева — асури, верх — низ, день — ніч тощо).