Рівні сакральної системи ведизму
^)собливості ведичної релігійно-міфологічної системи, її відкритість і певна незавершеність визначили, ймовірно, подальші риси її розвитку в напрямі створення великих теологічних (включаючи тяжіючих до монотеїзму) і натурфілософських концепцій.
При цьому універсальним принципом всіх наступних релігійно-етичних вчень Індії, який визначає статус ведичного всесвіту, залишався космічний рита, протиставлений анриті — безладдю, хаотичності, відсутності істини. Концепція рити приводить до поняття істини (сатья), а також до поняття відповідної поведінки й пізніше — до поняття обов’язку. У цьому розумінні поняття про риту передбачили більш пізні концепції карми й дхарми (тобто закону, морального правопорядку, чесноти) [139, I, 223].Загалом система ведичної релігії містить у собі кілька рівнів сакральних персонажів [139, I, 223]:
1) вищий, божественний, рівень — це згадувані земні, атмосферні й небесні божества;
2) деіфіковані абстрактні поняття й жіночі божества (крім Ушас);
3) напівбожественні персонажі (найчастіше групові): апсари, гандхарви, ан- гіраси та ін.;
4) міфічні героїй жерці: Ману, Бхрігу, Атхарван, Дадхьянч, Атрі, Канва, Кутса та ін.;
5) ворожі демонічні персонажі: індивідуальні — Врітра, Вала, Шушна, Шам- бара, Намучі та ін.; групові — асури, пані, даса, ракшаси, пішачі та ін.;
6) деіфіковані неантропоморфні об’єкти: тварини (коні: Дадхікра, Таркшья, Еташа, Пайдва; бик, корова, козел, черепаха, мавпа, птахи); рослини (ашваттха як образ Світового дерева), елементи ландшафту (ріки, гори тощо), атрибути жертвопринесення (вівтар, жертовний стовп, давильні камені тощо), символи (колесо-сонце, свастика, посуд, начиння, гральні кості, бубон, зброя, цілющі мазі та ін.);
7) людина в її релігійно-міфологічному аспекті: різні види жерців (брахман, хотар, удгатар, адхвар’ю, атхарван), людина як об’єкт і суб’єкт релігійної системи (молитва, жертвопринесення тощо), «батьки» (пітари), покійні предки, що живуть на третьому небі й утворюють особливі родини (які іноді збігаються з відомими жрецькими прізвищами).
Існує й інший (неіпостасний) спосіб опису ведичної релігії, що зводиться до елементарних космологічних актів: створення вселенської опори, її встановлення,
Рис. 62. Залізна колона в Делі і напис на ній
Рис. 65. Храми Кхаджурахо
Рис. 66. Один з джайських храмових комплексів з фігурою Махавіри
Рис. 68. Гігантський мінарет Кутб-Мінар в Делі (XIII ст.)
Рис. 69. В резиденції Акбара — «місті духів»
Рис. 72. Храми Делі
Рис. 73. Свастика і «зірка Давида» в індуїстських храмах
Рис.105. Бонський монастир у Непалі (праворуч — засновник релігії Бон Шенраб)
здійснення посередництва (тобто створення простору), наповнення простору, об’єднання всього сущого (реалізація властивості бути єдиним), вихід за межі Всесвіту тощо. Ці акти у своїй сукупності описують становлення Всесвіту й водночас характеризують його параметри, тобто розкривають основні риси ведичної моделі світу. Ведійська космологічна модель походить з протиставлення неорганізованого Хаосу, який вселяє страх, організованому Космосу, між якими існує шлях. Структура часу й простору орієнтована на розрізнення сакрального центру (межа старого і нового року, центру землі — місце жертвопринесення) і профанічної периферії, ведичного й неведичного, а також на циклічність: рік і доба, концентричні простори навколо вівтаря по горизонталі (чотири сторони світу) при тричленній структурі по вертикалі — небо (сварга), земля й пекло (царство Ями) [139, I, 224].
Числовими константами ведизму є 3 і кратні трьом числа (9, 12, 33 та ін.), а також 4 і 7. Елементний склад світобудови — це вода, земля, вогонь, повітря, пізніше — ефір (акаша); метафізичні сутності — суще й не-суще, пов’язане (діті) і непов’язане (адіті).