Адонай і Адоніс
Як уже зазначалося, Адонай (або Адонаї) є одним з імен Бога в іудаїзмі, яке з епохи еллінізму вживалося також як замінник (при читанні вголос) «невимовлюваного імені» Яхве [90, І, 46].
Водночас етимологічно це ім’я наближене до імені Адоніса («господь», «володар») — божества грецької міфології, яке має, проте, фінікійсько-сирійське (тобто загалом семітське) походження. Це божество наділене яскраво вираженими рослинними функціями, пов’язаними з періодичним умиранням і відродженням природи. Як вважають сучасні дослідники, у міфах про Адоніса відтворено давні матріархальні і хтонічні риси поклоніння великому жіночому божеству родючості і залежному від нього, більш слабкому і навіть смертному, що відроджується лише на якийсь час, чоловічому кореляту. Культ Адоніса існував у Фінікії, Сирії, Єгипті, на островах Кіпр і Лесбос, а в Біблі, за деякими джерелами, було святилище Аф- родіти (Венери), де відбувалися оргії на честь Адоніса (тісно пов’язаного в міфах з Афродітою), що супроводжувалися ритуальною проституцією. За грецькими переказами, Адоніс певний період року проводить у царстві мертвих, а решту — на землі [90, І, 46-49].Схожі культи, пов’язані з планетою Венера, ми зустрічали вже при розгляді шумеро-аккадської (тобто переважно східносемітської) релігії і міфології, де цю планету уособлювали такі самі оргіастичні богині, як Інанна і Іштар. Міф про Адоніса й Афродіту дуже нагадує значно поширені у давнину цикли про Думузі-Діоніса й Інанну.
У фінікійській міфології (яка становить, як ми знаємо, частину західносемітської) Адоніс набув деяких рис і морського божества. Тут він вважався сином бо- га-ремісника Хусора, який, за однією з версій, був Творцем Всесвіту (за двома іншими версіями такими були або «цар богів і людей» Ел, або бог смерті Мот) [152, 29-30]. До речі, перші розділи Біблії також, як ми бачили, містять дві не завжди узгоджені між собою версії творення, за однією з яких творцем людини є Елохим, а за іншою — Єгова, який тут дещо нагадує бога-ремісника (наприклад, у сюжеті про створення Адама «з пороху земного»).
Наближеність імені Адонай до Адоніса (божества також семітського походження) вказує, можливо, на залишки всезагального матріархального культу, присвяченого світовому жіночому началу, яке зазвичай пов’язане з водною стихією і хтонічним світом, тобто з Хаосом як лоном породження Космосу. Тому, ймовірно, і перші, народжені цією Загальною Матір’ю боги чоловічої природи (не без участі, треба думати, такої самої всесвітньої Вищої Істоти) і посідають порівняно з
нею (в усякому разі на початку теогонії) другорядне, тобто скромніше місце. Можливо, знайомство з наступними відомими іменами Бога допоможе нам краще зрозуміти, що саме відбувалося «на початку часів».