Вірування давніх вірменів

Вірмени (самоназва — хай) належать до вірменоїдної (передньоазійської) раси великої європеоїдної раси. Говорять вірменською мовою, що утворює окрему групу індоєвропейської сім’ї (поділяється на західні і східні діалекти).

Джерела вірменської релігійно-міфологічної системи сягають вірувань племен, які населяли Вірменське нагір’я і брали участь, як зазначалося, в ет­ногенезі вірменського народу (урумейці, мушки, що вторглися в XII ст. до н. е. у межі ассирійської провінції Шупріа, хурито-урартські племена та ін.) [90, I, 104]. Мотив запеклої боротьби між урумейцями й ассирійцями, з IX ст. до н. е. між Урарту й Ассирією ліг в основу багатьох давньовірменських міфів. Загалом вірменська релігія і міфологія складалися під значним впливом: іранської куль­тури (багато божеств вірменського пантеону — іранського походження: Ара- мазд, Анахіт, Вахагн та ін.), семітських релігійно-міфологічних уявлень (Астхік, Баршамін, Нане), античних пантеонів (в елліністичну епоху III—I ст. до н. е. давньовірменські божества ототожнювалися з античними богами: Арамазд — із Зевсом, Анахіт — з Артемідою, Вахагн — з Гераклом, Астхік — з Афродітою, Нане — з Афіною, Міхр — з Гефестом, Тір — з Аполлоном або Гермесом).

Основні відомості про систему вірувань давніх вірменів збереглися, за повідомленням релігієзнавця С. Арутяна, у творах давньогрецьких, візантійсь­ких (Платон, Геродот, Ксенофонт, Страбон, Прокопій Кесарійський) і серед­ньовічних вірменських авторів V-VII ст. (Мовсес Хоренаці, Агафангел, Себеос та ін.), а також у пізній народній традиції [90, I, 104].

Для давніх міфів, переданих у письмовій традиції, характерна істориза- ція змісту. Архаїчні боги і герої перетворилися в них на епоніми вірменів, за­сновників країни і державності (Хайк, Арам, Вахагн та ін.). Злі космічні або хтонічні духи і демони почали фігурувати як «чужі» етнічні вожді ворожих дер­жав (Аждахак, супротивник Хайка — Бел з Вавилона).

У давніх міфах простежуються свідчення тотемізму. У більшості міфів тва­рини і рослини спочатку мали антропоморфний вигляд. Священними тварина­ми виступають бик, олень, ведмідь, кішка, собака, риба, священними птахами — ле­лека, ворона, журавель, ластівка, півень. Багато міфів присвячені зміям, культ яких здавна був поширений серед народу (особливо вшановувався вуж-лорту, якого вважали другом вірменів і навіть називали «вірменином»). Вважалося, що свя­щенні змії живуть у печерах у своїх палацах, у царів змій на голові — золоті роги [90, I, 105].

Гори в міфах зазвичай персоніфіковані. Відповідно до одного варіанта, гори колись були людьми велетенських розмірів. В інших міфах Арарат і Арагац були сестрами, Загрос і Тавр — рогатими зміями, що борються між собою. У вер­сіях, поширених після прийняття християнства, гори Арарат, Сипан, Артос і Ар- нос пов’язуються зі Всесвітнім потопом.

Вогонь і вода у вірменських міфах також персоніфіковані, виступають як се­стра і брат (сестра — вогонь і брат — вода). За одним варіантом, вогонь був ство­рений сатаною, що вдарив залізом по кремнію. Тоді розгніваний бог створив блискавку (вогонь божий), що карає людей за користування сатанинським вогнем.

Провідне місце в давніх вірменів належало астральним сюжетам. Офіцій­ній релігії вірменів приналежний культ Сонця і Місяця; їхні статуї містилися у храмі в Армавірі. Секти сонцепоклонників зберігалися у Вірменії ще й у XII ст. Із зірками був тісно пов’язаний культ предків. Так, Хайк — астральний лучник, ото­тожнювався із сузір’ям Оріон. Персоніфікація грозової бурі — змії-вішапи, проти яких воює бог грозовиці і блискавки Вахагн. Небо — це місто з мідними воротами і кам’яними стінами. Біля бездонного моря, що відокремлює небо від землі, мі­ститься рай. Під землею — пекло [90, I, 105].

В епосі знайшли відображення міфи про героїв-богоборців, деяких з них, як і нартів, на кару заковують у ланцюги. Формування пантеону богів, цілком ймовірно, відбулося у процесі етногенезу вірменів, коли створювалися пер­ші протовірменські племінні союзи. Можливо, два міфічних предки вірменів Хайк і Арам були етнічними божествами двох могутніх племінних союзів (хай- асів і вірменів, мабуть, семітського й індоєвропейського походження), що віді­гравали у процесі етногенезу вірменів вирішальну роль. Хайк, наприклад, є велетнем, астральним героєм божественного походження, родоначальником вірменів, що постав проти Бела (сягає семітського бога Бела), який царював у Вавилоні після Вавилонського стовпотворіння, з наміром підкорити собі всіх лю­дей на землі. Хайк іде з Вавилона і оселяється біля озера Ван. Бел його переслі­дує, але Хайк прохромлює своєю стрілою Бела і змушує його військо тікати.

На місці бою Хайк закладає поселення Хайк (Гайк), що дало назву всій країні вірменів (Гайкастан) [90, II, 577]. Арам у вірменській міфології вважається на­щадком Хайка і захищає кордони вірменських земель, вступаючи в боротьбу з Мідією, Ассирією і Каппадокією. На думку релігієзнавця С. Арутюняна, цей міф протовірмени (аріми) освоїли в час, коли жили в Каппадокії, пов’язавши його з іменем свого предка Аріма (найпевніше, індоєвропейського походження). Надалі ім’я Арім перетворилося на Арама (під впливом імені або урартського царя Араме, або згадуваного в Біблії Арама, предка жителів Сирії і Месопо­тамії — арамійців [90, I, 97].

З виникненням перших вірменських державних утворень на основі культів давніх божеств і під впливом іранських і семітських уявлень формується новий пантеон богів, очолюваний батьком усіх богів Арамаздом. У пантеон також увій­шли: богиня-мати, богиня родючості і кохання, дочка (або дружина) Арамазда — Анахіт; бог грозовиці і блискавки, змієборець Вахагн; богиня плотської любові і води Астхік («зірочка», уособлення планети Венера); богиня війни Нане (дочка Арамазда); бог небесного світла і сонця Міхр (син Арамазда); бог писемності, наук і мистецтв, віщун долі, переписувач Арамазда — Тір; боги родючості, божества но­вого року Аманор і Ванатур; супротивник богів і героїв Баршамін (образ сягає, оче­видно, західносемітського Баалшамема, культ якого був поширений у Вірменії). У культових центрах давньої Вірменії цим богам були присвячені особливі храми [90, I, 106].

ропейським компонентом, що брав участь у ранньому етногенезі урартсько-вір­менської спільноти.

Загальними для кавказько-передньоазійських релігій є значна роль змії, а також мотив боротьби бога грозовиці з морським чудовиськом-змієм, що ще раз вказує на єдність релігійно-міфологічних уявлень народів розглянутого культур­ного кола і їхні тісні взаємозв’язки з віруваннями в інших регіонах світу.