<<
>>

Релігія давніх (орхонських) тюрків

Релігія давніх тюрків відома лише у фрагментах, що збереглися в давиьопорк- ських рунічних і согдомовких пам'ятках VI —X ст., а також у китайських, арабських, іранських та інших джерелах Згідно з цими даними, спочатку були створені «блакитне Небо» і «бура Земля», а потім між ними з'явилися псини людські».

Особливо шанувалося Сонце, що народжувалося. Двері намету кагана завжди були відчинені на схід — у бік сходу Сонця. Серед інших шанованих небесних об'єктів згадуються «сім планет». У «Книзі ворожінь» (X ст.} згадано «три буття (світи)»: мабуть, їм відповідають три світи — верхній, середній і ниж­ній — у міфологіях тюркомовних і монгольських народів. У каменеписаних па­м'ятках Орхону (на території Монголії) згадується міф про космічну катастро­фу. коли «небо зверху давило, а Земля знизу розверзлася» або «коли Небо і Земля були в розладі» (33. II, 537].

Тенгрі (Небо} — верховне божество — належало до верхнього світу. Воно, інколи разом з іншими божествами, порядкує всім у світі та, зок­рема. долями.людей. Тенгрі неявно антропоморфізоваиий: він наділений окре­мими людськими почуттями, словесно виражає свою волю.

Пантеон

Умай — богиня родючості — уособлювала жіноче начало. Разом з Тенгрі вона опікується воїнами Головне божество середнього світу — «священна Земля —Вода». Це божество ніде не згадано окремо: разом з Тенгрі та Умай воно є заступником тюрків і карас тих. хто согрішив. У давньотюркських єнісейських текстах кілька разів згадується Еркліг — володар нижнього світу,

що розлучає людей, ворожий верхньому світу. 11а рівні нижчої міфології, очевид­но. існувала віра у шкідливих духів. Посередником між людьми і світом духів був шаман (окремі свідчення джерел про поширення шаманства у давньотюркськмх племен — єнісейських киргизів — датуються Vili-X ст.) (33. П. 5371.

Міфологічна генеалогія

Генеалогічні міфи належать до найбільш архаїчного тоте­мічного пласта давньотюркської міфології. Згідно з найдав­нішим з них. предки тюрків пішли від єдиного, що залишив­ся живим, знівеченого ворогами хлопчика (решта були знищені воїнами сусіднього племені) і вовчиці, що вигодувала його і стала потім його дружи­ною. Один з нащадків десяти синів щсї вовчиці вивів нове плем'я, що утвори­лося з часом, з печери і поселився на Алтаї, де плем'я почало називатися «тюрк» [33. II. 537]

<< | >>
Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Релігія давніх (орхонських) тюрків: