Урарту — Ванське царство

Стародавня держава Урарту (або Ванське царство, від назви озера Ван) населя­ли в IX-VI ст. до н. е. урарти, які створили ще в XIII-XI ст. до н. е. союз племен і говорили урартською (або халдською, біайнською) мовою, спорідненою з хуритсь- кою і відомою з клинописних написів ІХ-VI ст.

Історія Урарту, що охоплює близько трьох сторіч (900-600 рр. до н. е.), на­повнена яскравими і драматичними подіями, викликаними насамперед проти­стоянням Урарту й Ассирії, що відіграло важливу роль в історії всієї Передньої Азії [178, I, 78]. Коли міць Ассирійської держави була воістину величезна, у Пе­редній Азії найшовся народ, який зважився на відкриту боротьбу з грізним воро­гом. Йдеться про близькоспоріднені племена, які населяли полонини Закавказзя приблизно в тім районі, де нині проходить кордон Туреччини, Ірану і Вірменії. На цій території склалися тоді два сильних союзи племен, дві держави — Урарту і Манна, центрами яких стали долини гірських озер Ван і Урмія. Племена урартів охоплювали також різні індоєвропейські групи, які населяли Передню Азію не пізні­ше III тис. до н. е. і були приналежні до могутнього Хетського царства, що розпало­ся близько 1200 р. до н. е. під натиском так званих народів моря. Поява кочових народів — кіммерійців і скіфів — у Закавказзі і Малій Азії після 730 р. до н. е. ще біль­ше підсилила тут індоєвропейську присутність. Царі Урарту Менуа (810-786 рр. до н. е.) і його син Аргішті I (786-764 рр. до н. е.) поступово приєднували насе­лені переважно індоєвропейськими народами райони Муцацира (на схід від ас­сирійських столиць) і Північної Сирії (на захід від них). Син Аргішті I Сардурі II (764-735 рр. до н. е.) багато зробив для освоєння великих земель, розміщених між ріками Аракс і Кура.

745 р. до н. е. на ассирійський престол зійшов досить енергійний прави­тель Тіглатпаласар III, який придушив внутрішні смути, провів військову рефор­му й активно проводив завойовницьку політику, зокрема проти Урарту.

Урарти були вмілими ковалями. Ще з давніх-давен східні райони Малої Азії і Закавказзя вважали центрами металургії: тут дуже рано навчилися одержу­вати бронзу і саме тут, очевидно, вперше почалося широке виробництво залізної зброї і залізних знарядь праці. Ковалі Урарту і давніх хетів успадкували, імовірно, багатовіковий досвід невідомих нам попередників. Урарти були також вмілими хліборобами, які застосовували прийоми зрошуваного землеробства і складні си­стеми розгалужених каналів (довжина деяких з них сягала 80 км). Урарти засну­вали багато міст (деякі з них, наприклад Єреван, існують донині), окремі з яких мали правильне прямокутне планування [178, I, 77].

Джерелами для вивчення релігійно-міфологічних уявлень урартів слу­жать клинописні тексти на скелях і будівельних каменях, розписи в палацах і храмах, печатки, бронзові фігурки богів і амулети [90, II, 549]. У написі кінця IX ст. до н. е. у ніші скелі біля озера Ван перелічені імена 79 богів із вказівкою належних їм жертв. Як відзначає релігієзнавець Б. Піотровський, боги урартів переважно антропоморфні, але нерідко зберігають окремі ознаки і зооморфного вигляду (можливо, первісного). Обов’язковий атрибут головного убору богів — роги, богині іноді наділені крилами. Деякі божества являють собою фантастичних істот з головою тварини і людським тулубом, інші поєднують риси тварини, пта­ха, людини: такі крилаті бики або леви з людським обличчям або торсом (запо­зичені з ассиро-вавилонської міфології), крилаті генії, іноді з головою тварини тощо [90, II, 550].

Очолюють урартський пантеон Халді (головний бог), Тейше- ба і Шивіні. Очевидно, Халді — споконвіку урартський бог, який пізніше набув загальнодержавного значення. Його вшановування поширилося й у прикордонних районах Ассирії. Халді зображува­ли воїном, який стоїть на левові. Його молили про перемогу над ворогом; у присвяченому йому храмі («будинок щита») у Мусасирі (поблизу су­часного іракського міста Равандуза, за ассирійськими джерелами, побудованому наприкінці IX ст. до н. е.) відправлявся культ списа і щита. Дружина Халді — вер­ховна богиня Арубані (Арубаїні, Уарубані), її ім’я стоїть поряд з іменем Халді в кількох урартських написах. Відповідно до ранніх уявлень, дружиною Халді була богиня Багбарту (Багмашту), ім’я якої зустрічається тільки в ассирійських джере­лах. У мусасирському храмі Халді оракули діяли, очевидно, від імені Багбарту: у храмі зберігалося золоте кільце з печаткою для підтвердження рішень Багбарту (на думку релігієзнавця Г. Мелікішвілі, спочатку Багбарту була місцевим боже­ством Мусасира, переосмисленим після поширення в цій області культу Халді як його дружина) [27, II, 550].

Урартський пантеон

Тейшеба генетично пов’язаний з малоазійським (хуритсько-хетським) бо­гом Тешубом. Тейшеба вважався богом грому, бурі, непогоди і водної стихії, а також богом війни. Найчастіше він зображувався навстоячки на бику. Дружи­на Тейшеба — богиня Хуба (очевидно, відповідає хуритській Хебат). Символом бога сонця Шивіні, ймовірно, був крилатий сонячний диск (збігається з асси­рійським символом Шамаша). Очевидно, дружиною Шивіні була богиня Тушпу- са (можливо, її зображеннями є крилаті жіночі фігури, що прикрашають куль­тові казани).

До астральних божеств урартів, повідомляє Б. Піотровський у «Міфах на­родів світу», належать бог місяця Шеларді (його символ — місячний серп), Сарді — богиня зірки або планети Венера (її символ збігається із символом ассирійської Іштар). У переліку богів фігурують бог країни або землі Ебані, бог моря і води Суініна, бог височин, гір Арні, бог доріг Хара, бог печер Аїрані. В урартській релі­гійно-міфологічній системі відоме дерево життя (існують численні зображення сцен поклоніння йому) [90, II, 550].