Торгівля.
Розвиток нових відносин стимулювала широко розвинута мережа торговельних закладів. Жвава щоденна торгівля відбувалась у численних міських крамницях і на недільних торгах і базарах.
Лише кількість крамниць протягом 1825— 1861 рр. зросла з 3,6 до 15,0 тис. Майже так само збільшився й товарообіг. У крамницях, на торгах і базарах продавалася продукція переважно місцевого виробництва, відповідно й торгівля в них обмежувалася впливом на невеликі місцеві ринки. Істотнішим був вплив на економіку України ярмаркової торгівлі. У першій половині XIX ст. Україна перетворилася на один із найбільших центрів ярмаркової торгівлі Східної Європи. Тільки в 1858 р. на її території відбулося 1953 ярмарки, або 40 % від їх загальної кількості в Росії. Велику популярність серед купецтва здобули Контрактовий у Києві, Хрещенський, Троїцький та Успенський у Харкові, Введенський у Сумах, Іллінський у Ромнах, Онуфріївський у Бердичеві, Георгіївський у Єлисаветграді та інші ярмарки. Асортимент пропонованих на них товарів був найрізноманітнішим.Російський уряд перетворив Україну на сировинний придаток Росії. З України в Росію вивозилися зерно, сало, тютюн, мед, поташ, цукор, горілка, а також сировина для російської промисловості — вовна, прядиво, сирі шкіри. Назад вони повертались у вигляді різноманітних тканин, одягу та взуття. В окремі роки на українських ярмарках продавалося російського текстилю на 22,0 млн крб. при тому, що загальний обсяг ярмаркової торгівлі становив 73,8 млн крб. На українських ринках не було конкуренції російському залізу, чавуну та виробам з них.
Формувався український національний ринок. У його створенні велику роль відігравали як купці, так і чумаки. Причому спостерігалася тенденція до перетворення заможних чумаків на своєрідних підприємців. Розбагатівши, вони обзаводились кількома паровицями, наймали наймитів і перевозили великі партії як своїх, так і чужих вантажів, створювали підприємства, відкривали крамниці.
Найбільше чумацьким промислом займалися державні селяни Харківської, Чернігівської, Полтавської та Київської губерній. Тільки в останній із них у 50-х роках налічувалося 17,5 тис. чумаків, котрим належало приблизно 70,0 тис. маж. Ними транспортувалася значна кількість зерна, виробів із дерева, посуду, сухих фруктів, солі, сушеної та в’яленої риби, різних спецій тощо.Набагато менше значення у розвиткові національного ринку мали водні засоби транспортування товарів. Але й у них відбувалися суттєві зміни. Поряд з традиційними парусними суднами й плотами почали застосовуватися пароплави. Перше парове судно для буксирування вантажних барок збудоване в 1823 р. у маєтку князя М. С. Воронцова в с. Мошнах Київської губернії. Через 12 років між Кременчуком і Могильовом почали ходити два пароплави віденського купця В. Розінга. На Дністровському лимані пароплави з’явилися у 1840 р., а на Десні — у 1846 р. У наступні роки вони пробуджують своїми гудками водну гладь Південного Бугу й Дністра. Наприкінці 50-х років Дніпро фактично був поділений на сфери впливу двох пароплавних компаній. На нижньому Дніпрі діяли «Товариство Дніпровсько-Бузького пароплавства» і «Російське товариство пароплавства і торгівлі», а вище порогів — «Товариство пароплавства по Дніпру і його притоках». У 1859 р. їм належало 17 пароплавств.
На українських верфях було започатковано створення морського пароплавства. У 1828 р. миколаївські суднобудів- ники спустили на воду дерев’яний пароплав «Одеса» з паровою машиною на 60 к. с. Він зв’язав Одесу з містами Криму, а прибулий у 1831 р. із Петербурга пароплав «Нева» — з Константинополем. Поступово кількість парових суден на цих лініях збільшується. Цьому певною мірою сприяла заохочувальна політика царського уряду, який надавав пароплавним товариствам різні пільги та субсидії. Під час Кримської війни більшість пароплавів була знищена. Велику роль у відновленні торговельного пароплавства на Чорному морі та в річках його басейну відіграли «Російське товариство пароплавства і торгівлі», першим директором- розпорядником якого був М. О. Аркас.