Давній синкретизм вірменської релігії
Вірування давніх вірменів (рис. 54) ми розглянули у другому томі цього видання при вивченні релігії Ванського царства — Урарту [65, II, 305-311]. Тут ми зупинимося коротенько лише на іранській складовій системи давньовірменських вірувань, що увібрала в себе, крім спільноіндоєвропейського компонента, релігійно-міфологічні уявлення місцевих хурито-урартських племен Вірменського нагір’я і прийшлого східносемітського населення.
До семітських за походженням божеств належали давньовірменські Астхік (Афродіта), Нане (Афіна), Міхр (Гефест), Тір (Аполлон або Гермес), а також Баршамін, що сягає західносемітського Баалшамема, культ якого був поширений і у Вірменії. Іранськими божествами вірменського пантеону були Арамазд (пізніше ототожнений із грецьким Зевсом), Анахіт (Артеміда), Вахагн (Геракл) та ін. Синкретизм давньовірменської релігії зародився, на думку сучасних дослідників, у процесі етногенезу ранніх вірменів, коли створювалися перші протовірменські племінні союзи і де вирішальну роль
Рис. 54. Вірмени (Персеполь) [128, 59]
відігравали два наймогутніших етноплемінних союзи — хайасів і арменів, боже- ствами-першопредками яких відповідно були Хайк і Арам [74, I, 106]. Перший з них позначав, очевидно, місцеве хурито-урартське (тобто іберійсько-кавказьке) населення, а другий — прийшле індоєвропейське. Згодом на це первинне іберійсько-кавказьке й індоєвропейське населення наклався східносемітський компонент, що прибув з Месопотамії.
Наприклад, до ранньовірменського пантеону зараховують Шамірам і Ара Гехецика. Перша була богинею любові й хтивості (походить, ймовірно, від реально існуючої у IX ст. до н. е. цариці Ассирії Шаммурамат — невістки ассирійського царя Салманасара III, який воював з царями Урарту), а другий — володарем Вірменії й одночасно богом, що вмирає і воскресає (аналог поширеного в давнину міфа про богиню Венеру та її коханого: Астарту й Адоніса, Іштар і Таммуза, Ісіду й Осіріса, Афродіту й Діоніса, що склалися не пізніше II тис. до н.
е.). Цариця Ассирії Шамірам, яка побажала мати своїм чоловіком Ара Гехецика, після смерті її чоловіка Ніна (можливо, уособлення Місяця), пропонує йому — царю Вірменії — стати й царем Ассирії (або хоча б задовольнити її пристрасть і повернутися додому). Розгнівана його відмовою, Шамірам йде війною на Вірменію, у ході якої Ара Гехецик був випадково убитий. Шамірам знаходить його труп і оживляє. У скореній Вірменії Шамірам будує на березі озера Ван чудову резиденцію (місто Ван), однак владу в Ассирії захоплює родоначальник іраномовних мідян маг Зрадашту (імовірно, Заратуштра), і Шамірам убиває у Вірменії її молодший син Ніній (інших своїх синів, невдоволених її розпусною поведінкою, Шамірам устигла раніше умертвити). За іншою версією, Шамірам, наздогнана воїнами Зрадашта, перетворюється назавжди на камінь біля озера Ван [74, I, 97; II, 639].Іменем Ара Гехецика, відповідно до переказу, названа Араратська рівнина, а з появою перших вірменських державних утворень на основі культів давніх божеств і під впливом іранських та семітських уявлень формується новий пантеон богів, очолений «батьком усіх богів» Армаздом. У цей пантеон увійшли божества іранського походження Анахіт і Вахагн, семітського — Астхік, Нане, Міхр, Тір, Баршамін і власне вірменського — Аманор і Ванатур (божества нового року, що починався за давньовірменським календарем у серпні, й пов’язані з культом родючості, пережитки якого зберігаються у Вірменії дотепер) [74, I, 65, 106].