Вдачі й звичаї персів
історичних пам’яток архітектури належать також царські гробниці в Накш-і- Рустемі (могили Дарія I, Ксеркса I, Артаксеркса I і Дарія II). Це — ніші, висічені у сторчовій скелі, при цьому вхід у кожну з них оформлений у вигляді портика з чотирма колонами.
Тут, імовірно, має місце стара традиція, оскільки в Північно- Західному Ірані виявлені такі самі скельні гробниці, але більш ранньої доби. Вони належать до манейської й мідійської епохи і датуються К-АГ ст. до н. е. В основу царських гробниць покладений план звичайного іранського будинку. Гробниці в Накш-і-Рустемі показані на рис. 53 [38, 125-127].
Рис. 53. Царські гробниці в Накш-і-Рустемі (за 10 км від Персеполя) [124, 234]
Монументальна архітектура і скульптура в Пасаргадах, Персеполі, Сузах, гробниці в Накш-і-Рустемі, рельєфи й написи на Бісутунській скелі найяскравіше відтворюють основні риси ахеменідського мистецтва, яке розвивалося під досить сильним впливом Еламу, Межиріччя, Греції. Для багатьох пам’яток ахеменідського періоду характерні також риси, що пов’язують їх з мистецтвом кочівників Середньої Азії та Східної Європи, яке називають «скіфським». Спостерігається культурний взаємовплив і з Закавказзям, зокрема з Вірменією, релігія якої запозичила багато іранських елементів. Водночас культура Перської держави зберігала автохтонні вдачі й звичаї, що сягають глибокої давнини.
Геродот, наприклад, так описує відомі йому звичаї персів: «споруджувати статуї, храми й вівтарі (богам) у персів не прийнято. Тих же, хто це робить, вони визнають дурнями, тому що зовсім не вважають богів людиноподібними істотами, як це роблять елліни». Ахурамазді (якого Геродот ототожнював із Зевсом) перси зазвичай приносять жертви на вершинах гір і весь небесний звід назвали його ім’ям. Робили вони жертвопринесення також Сонцю й Місяцю, вогню, воді й вітрам.
Перси, за свідченням Геродота, були великими цінителями вина і вважали одним з найбільших свят день народження. Вони нібито запозичили від еллінів, що перебували під впливом азійського діонісійства, «любовне спілкування з хлопчиками», хоча в кожного перса, за Геродотом, було «багато законних дружин, а, крім того, ще більше наложниць». Головною доблестю персів була мужність, й усі вони прагнули мати якнайбільше синів. «Немає для персів нічого ганебнішого, як брехати, а потім робити борги». Недуги людей перси приписували якому-небудь гріхові людини стосовно Сонця, під яким, імовірно, уявлявся бог Мітра. «У ріку перси не мочаться і не плюють; до рік узагалі перси ставляться з глибоким благоговінням». Відомості про свої поховальні звичаї перси передавали як таємницю: «лише глухо повідомляється, що труп перса віддають похованню тільки після того, як його розтерзають хижі птахи або собаки» (такий «обряд виставляння» був поширений у каспіїв). Повідомляє Геродот і про перських магів, що «відрізняються як від інших людей, так особливо від єгипетських жерців. Останні вбачають свою обрядову чистоту в тому, що не вбивають жодної живої істоти, крім жертовних тварин. Маги ж власноруч убивають усіх тварин, крім людини і собаки. Вони навіть вважають великою заслугою, що знищують мурах, змій та шкідливих плазунів і літаючих тварин» [29, 54-56].Іранці, що створили свою могутню імперію, ще з часів Мідійської та Манней- ської держав, перебували в постійних контактах з давніми державами Закавказзя, де головна роль належала Урарту, заснованому північнокавказькими народами. Його спадкоємицею стала Вірменія, населення якої індоєвропезувалося в результаті масових переселень у Закавказзя з Малої Азії фрако-фригійських племен. У цих процесах брали також активну участь іранські етноси Мідії та закавказького Скіфського царства. Тому для повноти нашого нарису розглянемо давньовірменську систему вірувань.