Єдинобожжя і політеїзм давніх єгиптян
Багато єгиптологів (наприклад, Е. де Руже, Г. К. Бругш, Ж. Ж. Шампальйон, Е. А. Воллес Бадж та ін.) переконані в єдинобожжі єгиптян, яке існувало поряд з політеїзмом, поширеним у Єгипті з давніх-давен.
На думку німецького єгиптолога професора Г. К. Бругша (1827-1894), який зібрав безліч доказів на підтвердження давньоєгипетського монотеїзму, єгиптяни вірили, що Бог один, і немає іншого, крім нього: «Бог — це той, хто існував від початку, Він був споконвічно, Він був здавна, і вже був, коли нічого ще не було, а те, що почало існувати, було створене Ним після того, як він почав існувати. Він існуватиме вічно. Він — Бог таємний, і людям не відомий вигляд Його. Ніхто не знає, як пізнати Його, ім’я Його не відоме, воно — таємниця для творінь Його. Незліченні імена Його, вони різноманітні, й ніхто не знає їх числа. Бог — це Правда, Він живе Правдою і живиться нею. Він цар Правди, на ній Він утвердив землю. Бог — це життя, тільки завдяки Йому живе людина. Бог — це батько і мати, батько батьків і мати матерів. Він народжує, але Сам не був народжений; Він творить, але Сам не був створений. Він народив Сам себе і створив Сам себе. Він існує без приростання і зменшення, але мільйони разів Він множить Себе самого. Різноманітний вигляд Його. Він — творець небес, і землі, і глибин, і вод, і гір. Що бажає Його серце, те виникає негайно, за словом Його з’являється назване Ним і лишається назавжди. Він створив людей і богів, Він творець усього сущого, що є у світі, і що було, і що буде. Бог милостивий до тих, хто вшановує Його, Він слухає тих, хто звертається до Нього. Бог знає тих, хто визнає Його, винагороджує тих, хто служить Йому, і захищає тих, хто відданий Йому».У наведених характеристиках давньоєгипетського Єдиного Бога неважко побачити образ Творця усіх відомих монотеїстичних релігій, що, можливо, свідчить про єдине джерело їх походження.
Проте, крім монотеїзму, у Стародавньому Єгипті був поширений і політеїзм (наприклад, тексти пірамід свідчать, що вже за V династії вони співіснували). До того ж джерела всіх епох стверджують, що на землі Бог являв себе у вигляді Сонця, яке по-єгипетському називалося Ра, а решта богів і богинь були тільки його різновидами. Де і як зберігали давні єгиптяни свої найдавніші записи, нині не відомо. З часом, проте, з’ясовується, що вони часто приписували атрибути одних богів іншим, а місцеві божества завдяки сприятливому політичному становищу або внаслідок переможної війни могли набути загальнонаціонального характеру. Наприклад, супутників Осіріса єгипетські віруючі щедро наділяли всіма властивостями великих космічних богів Ра, Птаха, Хнума, Хепрі та ін.
Ще вагомішим «ривком» у давньоєгипетській теології супроводжувався розвиток культу бога Амона. На ранньому етапі (тобто за перших одинадцяти династій) Амон був локальним, маловідомим божеством і лише під час вигнання з Єгипту гіксосів фіванськими царями XVII династії Амон проголошується фіван- цями великим богом, повсюдно вшановується єгиптянами на знак непокори гіксоському правителю Апопу-Сету. Амон набуває атрибутів найдавніших богів і поступово привласнює епітети найзначніших божеств (наприклад, Амон-Ра). Культ Амона у Стародавньому Єгипті підтримувався жерцями великої колегії Амона, заснованої на початку XVIII династії фараонами, які вірно йому поклонялися. Амона починають називати «Єдиним з єдиних», «Творцем усього сущого», «Коханим, який вражає жахом», «Владикою простору», «Князем світла і сяйва», «Тельцем юним з гострими рогами», «Первонародженим Богом, старим роками», «Левом, чий погляд уселяє страх», «Первозданними водами», «Диском місяця» та ін. Так фіванська концепція Амона спочатку як бога загробного світу була поступово переглянута через злиття його з Ра, внаслідок чого з’явився бог Амон- Ра. Проте загробне, хтонічне походження Амона збереглося в одній із його поширених подоб — у вигляді чорної кобри (див. кольорову вклейку, рис. 68).