Різні теорії походження богів

Відповідно до досліджень одного з найзнаменитіших французьких єгиптологів, директора Єгипетського музею в Каїрі Г. Масперо (1846-1916), давні єгиптяни зводили все до єдиної Першосутності, яка містила в зародку весь світ.

Іноді богів налічувалося не дев’ять, а дванадцять*.

Головним місцевим богом Геліополя був Атум (Атум-Ра), який перебував у першосутнісній субстанції — воді, й, почавши існування в образі сонця, він ство­рив світ. При цьому Нун асимілювався з Атумом.

* Наприклад, у «Книзі мертвих» названі такі дванадцять богів: «Великий бог у човні» Хармахіс, Атум, Шу, «Володарка неба» Тефнут, Геб, «Володарка небес» Нут, Ісіда, Нефтида, «Великий бог» Хор, «Володарка Аменті» (тобто пекла) Хатхор, Ху і Сіа (таблиця ІІІ, розділ ХХХІ).

Г. Бругш викладає теорію походження богів дещо інакше. Спочатку не було нічого, крім безкраїх первісних вод, занурених у пітьму, яка зберігала зародок жит­тя, чоловічого й жіночого начал, а також усього, що стане властивим майбутньо­му світові. Божественний дух, котрий перебував у первісних водах, відчув імпульс до початку творення, і це стало поштовхом до життя усього видимого світу, образ якого був визначений заздалегідь. На початку творення з первісних вод виникло Яйце, з якого проклюнувся Ра, що зумовило виникнення життя на землі. Всемо­гутня сила божественного Духа втілилася в образі сонця, яке сходить. Коли інертні первісні води пройняв творчий імпульс, вони прийшли в рух, й істоти, які мали жити в майбутньому світі, виникли з волі божественного Розуму: вісім божеств, чотири чоловічих і чотири жіночих — Нун і Нут, Хех і Хехет, Кек і Кекет, Енен і Ененет (так звана огдоада).

Отже, народження світла з води, вогню з вологої маси першосутнісної суб­станції та Ра з Нуна ознаменувало перший етап усіх міфологічних побудов, при­пущень і теорій давньоєгипетських жерців. Сонячне світло породило саме себе з Хаосу, а концепція майбутнього світу була визначена божественним розумом Тота: коли Тот вимовляв слово, воно відразу знаходило реальне втілення за до­помогою Птаха і Хнума, видимих уособлень сили, яка втілювала накази Тота в життя. До того ж Хнум створив сонячне Яйце, а Птах додав богу світла закінче­ний тілесний вигляд.

Воллес Бадж наводить ще одну версію походження богів, де «владикою Енеади богів» названо бога Неберджера (описано у Книзі пізнання перетво­рень Ра). Бог Неберджер так розповідає про створення і народження богів: «Я той, хто розгорнув самого себе у вигляді бога Хепрі. Я, що розгортаю ево­люцію, розгорнув самого себе після багатьох еволюцій і розвитку, що похо­дять з моїх вуст. Не існувало неба, не було землі, не було тварин і рептилій. Я створив їх з інертної водяної маси... Я був один, і боги Шу і Тефнут ще не вийшли з мене, і не було іншого поруч зі мною. Я започаткував усі речі своєю волею, і всі речі почали розвиватися самі по собі відповідно до неї. Я з’єднав себе зі своєю тінню і вивергнув із себе Шу і Тефнут. З одного бога я став трьо­ма, а Шу і Тефнут породили Нут і Геба, а Нут дала життя Осірісу, Гору, Сету, Ісіді й Нефтиді, одному за одним за один раз, їхні ж діти розмножилися на землі». Отже, ім’я Неберджер спочатку означало «Володар Всесвіту», а згодом перейшло до Осіріса й почало додаватися до цього бога.

Єгипетські боги жили на небесах, які уявлялися як залізна стеля, що лежить краями на чотирьох стовпах. Богами цих чотирьох стовпів були сини Гора. Згід­но з єгипетськими віруваннями вони опікувалися чотирма кутами Всесвіту і, від­повідно, вважалися богами чотирьох сторін світу. Боги мертвих і душі померлих живуть у Дуаті — потойбічному світі стародавніх єгиптян, який розташовувався на півночі, за межами Єгипту. В Дуаті жили монстри й чудовиська, а царем, богом і суддею царства мертвих був Осіріс. Саме по Дуату йшло Сонце впродовж 12 ніч­них годин.