<<
>>

Виникнення релігії Діоніса

Первоучителем релігії Діоніса і початківцем її обрядів Геродот вважає Мелампа (Мелампода), який є родоначальником жрецького роду Меламподів. Меламп-віщу- вальник, зачинатель культу Діоніса і присвячених йому фалічних ходів, перене­сених ним, за Геродотом, з Єгипту до Еллади.

Набуття Мелампом пророчого дару пов’язується з таким міфом: Меламп із зруйнованого зміїного лігва взяв змієнят і вигодував їх; коли змії виросли, вони вночі заповзли Мелампу на плечі і своїми язи­ками прочистили йому вуха, після чого він почав розуміти мову тварин і прорікати майбутнє [139, ІІ, 132]. В. Іванов вважає Мелампа однією з іпостасейДіоніса-Аїда (та­кої думки дотримується і Геракліт). У міфі про Мелампа ще чути відлуння людських жертвопринесень, насамперед жіночих і дитячих, відмінюючи які, пиття крові було замінене питтям вина. Упорядкування сфери жіночого оргіазму обумовлює також спілкування Мелампа з діонісовою і прадіонісовою співпрестольницею Артемідою. Діоніс був також пов’язаний з богом війни Ареєм. Обидва божества, на думку В. Іва­нова, потрібно розглядати як два протилежні обличчя одного чоловічого образу, що зливаються у двоїстого оргіастичного бога. Наприклад, за Геродотом, «серед богів фракійці вшановують лише Арея, Діоніса й Артеміду» [82, 27-30].

Пра-Діоніс і пра-Артеміда — це оргіастичні співпрестольники архаїчної релігії, де жертовним образом оргіастичного бога спочатку виступав пра-Діоніс, який умертвлявся жінками — його служницями і жрицями. Пізніше, вже в епо­ху Діонісової релігії, чоловіче божество починає домінувати над жіночим і стає войовничішим. При цьому озброєні двосічними сокирами дикі служниці Арея, діви-амазонки, утворюють повний корелят озброєним тирсами менадам Діоніса. Спільним для одних і других є їх найближча культова належність до місячної Ар- теміди-Гекати. Маючи спочатку біля себе жіноче божество, Діоніс (оскільки він в одній зі своїх іпостасей сприймався як немовля) мав і темну матір — Землю і Ніч, служницями якої були менади.

Отже, нова релігія Діоніса була своєрідним син­тезом двох архаїчних культів: жіночої релігії всеохоплюючого темного жіночо­го божества і чоловічої релігії — прадіонісійського підземного Зевса (одночасно Аїдаі Посейдона), об’єднаних спільними рисами оргіазму, людських (зокрема, діто- вбивчих) жертв і уявленням про жертв як про ритуальне боговбивство. Яскраво проявляється це співвідношення в давньому культі Землі, вшановуваній під іменем Великої богині, пов’язаної як з жіночим місячним божеством, так і з чоловічим підземно-рослинним [82, 30, 78, 93].

Еллінська релігія Діоніса, за В. Івановим, почалася, відколи давній оргіастич- ний бог був сприйнятий як синівська іпостась попереднього верховного бога. Ця двоїстість Діоніса простежується в усьому його образі: він вважається двічі народженим (від Персефони і від Семели, від Семели і від Зевса), він уявляєть­ся підземним і надземним немовлям і биком, жертвою і жерцем, переслідуваним і переслідувачем. Для Діоніса при цьому характерно щодо матері вічне перебу­вання поряд з нею і протиставлення їй, як начала чоловічого началу жіночому; щодо батька — одвічна з ним тотожність. Першими діонісовбивцями виступають титани, за що підземний Зевс насилає на землю пожежу і Всесвітній потоп. При цьому, за однією з версій, титани умертвляють Епафа, що ототожнюється з Апісом (Діонісом-биком), який, за Гомером, є сином Ереба і Ночі [82, 93~96\.

В Елевсині створюється, як спостережено, містичне уявлення про спів- пристольництво Діоніса, Деметри і Кори, причому жіноче божество сприймається у двох іпостасях — Матері-Землі і Діви — підземної цариці. Діоніс представлений як в іпостасі підземного владики Аїда, так і в дитячій іпостасі Іакха (таємничого сина діви-Персефони). І не лише в Елевсині поєднується Діоніс з Персефоною чи то в якості підземного співпрестольника, чи то в якості передвічного сина матері-змії від Зевса-змія. Одвічний жіночий культ був оргіастичним і людиновбивчим служін­ням тій самій підземній богині Ночі, яку вшановували як один з аспектів Матері-Зем­лі Геї. Цьому архаїчному культу властиві були екстатичні віщування, нічні пильну­вання і поклоніння змії. Тому з прадавніх часів існувало уявлення про змія Піфона, якого згодом вбив сонячний бог Аполлон. Але перед цим від ієрогамічного змія на жіночих оргіях народилося немовля, і після набуття людиноподібного оргіас- тичного бога служниці Ночі стають його служницями — вакхічними менадами, а Піфон викривається як Діоніс [82, 38~39, 92~93\.

<< | >>
Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Виникнення релігії Діоніса:

  1. Виникнення релігії Діоніса
  2. Місячна співпрестольниця Діоніса
  3. Гроб Піфона-Діоніса і символічний триніжник
  4. Походження Діоніса і пов'язаних з ним богів
  5. Виникнення культу Аполлона
  6. Містерії Діоніса
  7. Деви: демони іранської релігії
  8. Першоджерела ведичної релігії [139, I, 220]:
  9. Слов’янський Велес, який уявлявся в образі людини-бика, ототожнювався іноді з Паном — головним супутником Діоніса, який, у свою чергу, ототожнювався з коз­лом (як і Діоніс).
  10. Виникнення Всесвіту