Першоджерела ведичної релігії [139, I, 220]:
• чотири найдавніших зібрання Вед;
• Брахмани до відповідних Вед (цінні відомості про ритуал, інтерпретацію його таємного змісту й символіки, ряд міфів і міфологізованих переказів);
• Араньяки — тексти, пов’язані з Брахманами;
• Упанішади (таємні вчення).
Названі джерела належать до класу шруті — «почуте» (тобто одкровення). Ведична релігія довгий час передавалася усно, тому сакральному характеру текстів відповідала особлива роль мови й пам’яті, що протистоять забуттю й нечленороздільному хаосу. До текстів смріті — «запам’ятовуване» (що походить від авторитетів) — належать сутри, у яких йдеться про жертвопринесення, домашні обряди, міфологізоване законодавство тощо. Останнім часом додалося ще одне джерело — мовні дані про перебування індоарійців у II тис. до н. е. на Близькому Сході [139, I, 220].