Слов’янський Велес, який уявлявся в образі людини-бика, ототожнювався іноді з Паном — головним супутником Діоніса, який, у свою чергу, ототожнювався з коз­лом (як і Діоніс).

Пан — це одне з імен неолітичного бога землі і пекла, а козел — одна з його іпостасей. Цей бог втілювався, таким чином, у змії, ведмеді, бику, ослі, козлі, вовку, а також у родині котів (лев, тигр, ягуар, леопард та ін.).

У ранньоземлеробській релігії з богом землі було пов’язано три елементи ритуальної практики: кінець грудня, кузня і Місяць. Наприклад, в імені етрусь­кого божества Фуфлунса, який уявлявся аналогом грецького Діоніса, міститься на­зва Місяця. Ім’я китайського рогатого дракона, пов’язаного з водою, родючістю і Місяцем — Лун. У Полінезії Місяць і змія також ототожнюються. У язичницьких литовських піснях Місяць називається «князем» і навіть «богом». Місяць у давніх євреїв посідає перше місце серед «воїнства небесного». Вважається, що вони вий­шли з Єгипту при світлі повного Місяця, а єврейські свята Суккот і Пурим відзна­чаються в повний місяць. Існує також повір’я, що русалки танцюють, коли світить Місяць, в чому, мабуть, виявляється архаїчне уявлення про зв’язок богині-матері з богом, який втілюється в Місяці.

Серед давніх пам’яток Європи, Передньої Азії і Кавказу є велика кількість прикладів символу у вигляді поєднання Диска і півмісяця, що, на думку А. Голана, повинно було виражати ідею зв’язку жіночого і чоловічого начал у природі, втіле­них в образах Великої богині і Великого бога неоліту. В епоху бронзи диск став сприйматися як символ Сонця, іншим символом якого служив, як зазначалося, хрест. Звідси, ймовірно, поєднання хреста і півмісяця, що пізніше знайшло своє віддзеркалення і в схематичному зображенні якоря. У Стародавньому Криті відо­ме зображення бичачих рогів (півмісяця) з лабрисом між ними (два напівдиски), який вважається символом Великої богині. Появу символу у вигляді поєднання диска і півмісяця відносять до V тис. до н. е. Подальшим продовженням образу неолітичного бога землі і пекла став бог грози (зокрема, індоєвропейський), а також міфічний прародитель (першопредок). До атрибутів цього бога А. Голан зараховує також стріли, Полярну зірку, гори, ослів, козлів, але особливо биків — турів (таврів). Наприклад, таври — народ скотарів, який мешкав у південній частині Криму (Таврики, Таврії, Тавриди) у IX ст. до н. е. — IV ст. н. е., племена якого жили в укріплених поселеннях і боролися проти Боспорського царства, а з I ст. н. е. змі­шалися з сусідніми народами (тавроскіфи та ін.). Вони вшановували богиню, яку греки вважали аналогом Афродіти (генетично пов’язана з неолітичною богинею неба), і приносили їй людські жертви. Богиня неба вважалася дружиною бога зем­лі, одне з імен якого було t. r. і від імені якого, ймовірно, пішов етнонім «таври». Ім’я скандинавського бога-громовержця Тор означає «бик», а до імен Тар, Тор, Тур може бути зведений і етнонім тюрків — представників однієї з алтайських етно­культурних макроспільнот [47, 58-59].

Кореневу основу t. r., а також 5. t. r. мають не тільки слова, що позначають поняття «бик», а й інші терміни та імена, приналежні богу пекла.

Біблійний сатана (Satan) — це, на переконання А. Голана, колишній ранньо- землеробський бог пекла. Він, за єврейськими переказами, був скинутий з неба своїм братом Михайлом за гріховність і гординю. У давніх євреїв Сатан лише з часом почав вважатися ворогом Яхве, а спочатку виступав як один з його наближе­них і уявлявся своєрідним божеством (єврейське Сатаніл означає «бог Сатана»), яке було позбавлене влади. Слово Сатан відрізняється від вищерозглянутих імен з коренем л. t. r. втратою кінцевого r. Інші приклади такої трансформації — імена давньоєгипетського змія Сота і пустельного бога Сета (який ідентифікувався з Сата). До цієї групи слів належить, ймовірно, і назва зірки Сіріус (Сотіс) — «соба­чої зірки», яка, очевидно, співвідносилася з богом низу. Евфемізмом єврейського бога в Торі (Мойсеєве п’ятикнижжя) служить Ель-Шаддай, тобто «всемогутній», який в Аккаді був богом гір, бурі і родючості, богом-биком, тобто архаїчним бо­гом землі Аддадом. Інакше кажучи, первинна форма t. ir. («бик») у процесі її ево­люції дала варіанти s. t. ir. і потім s. t. (s. d.) і s. r. ( Сара — бог грози у давніх вірмен, Саріс — урартська богиня, що ідентифікувалася з Іштар, давньоєгипетський Сера- піс тощо). Зі словами, що мають основу s. r., зовні схожі слова на кшталт a. s. r., але вони, мабуть, мають інше походження — від ностратичного asa («вогонь»): As- sur — ім’я ассирійського вищого божества, Алшга — японське чоловіче божество — уособлення зла, алипі — давньоіранські боги і давньоіндійські демони, Asirat — давньосемітська праматір богів, Осіріс (Asir) — давньоєгипетський бог родючості і померлих, Asera — ім’я дружини верховного західносемітського бога, ящір — російська назва дракона тощо [47, 61-62].