Деви: демони іранської релігії
Деви — злі духи іранської релігії протиставлялись, як відзначалося, добрим духам — ахурам. Деви, проти яких спрямований « антидевівський напис» Ксеркса (іранського царя V ст. до н.
е.), шанувалися, очевидно, в одній з областей Ірану як боги: Ксеркс знищив їхнє святилище і насадив культ Ахурамазди. Був створений навіть спеціальний звід законів і релігійних розпоряджень проти девів — «Відевдат» («Кодекс проти девів»). Девів, за давньоіранськими уявленнями, безліч і їхні образи слабко індивідуалізовані. У «Яштах», наприклад, описується, як богиня Ардві- сура Анахіта дарує перемогу і владу над девами першопредку Імі, царю Кай Кавусу та ін. [74, І, 417].Головним девоборцем є Рустам (букв. «богатир») — герой іранського епосу, прославлений богатир, який здолав у битві девів. Сюжетами боротьби з девами рясніє й іранський епос «Шахнаме», де легендарні іранські царі Каюмарс,
Сиямак, Кай Кавус та інші ведуть нещадну боротьбу з девами. Уявлення про девів збереглися також у таджиків, де деви — це велетні, покриті шерстю, з гострими пазурами на руках і ногах, жахливими обличчями. Деви живуть у своїх лігвищах (девлох), у диких, важкодоступних місцях, або всередині гір, на дні озер, у надрах землі. Там вони стережуть скарби землі (дорогоцінні метали і камені), славляться ювелірним мистецтвом. Обвали в горах і землетруси пояснювалися діяльністю девів. Деви, за цими уявленнями, ненавидять людей, убивають їх або тримають у темницях своїх жител і пожирають щодня по дві людини (на обід і на вечерю). Вони байдужі до благань бранців і на закляття ім’ям Бога відповідали богохульствами. Однак у таджиків зустрічаються й уявлення про девів як про доброчинних істот: така, наприклад, Деві Сафед («Біла Богиня») — покровителька пряль, якій поклонялися по п’ятницях, підносячи їй корж і утримуючись від роботи [74, I, 417].